Вифлеєм для соняхів

Палаючі соняхи смиренно хилили свої важкі голови перед розстріляним небом Донбасу.
А небо невблаганно ридало кулями…”
(з книги “Соняхи”)

21 березня на філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація особливої книги про любов, що позбавляє страху і дозволяє людині зі зброєю у руках не стати вбивцею, про невимовний біль від ран, якими кровить тіло і плаче душа, про відстань між нині і “колись”, що є початком і кінцем, передусім, кінцем війни.

“Соняхи. Духовність на час війни” – книга військового капелана о. Андрія Зелінського побачила світ у “Видавництві Старого Лева” у 2015 році. Окрім автора книги, участь у презентації взяла Наталка Малетич – коректор видання, Леся Антонів – літературний редактор, Святослав Пилипчук – декан філологічного факультету, студенти та викладачі Франкового Університету.

“Книга незвичних для сприйняття і дуже потрібних для нас новел торкається струн людської душі, допомагає зблизити два паралельні світи – війни і миру, а щонайважливіше – зрозуміти шлях повернення з війни”, – зазначив на початку зустрічі Святослав Пилипчук, декан філологічного факультету.

Бути квіткою, що попри негоду тягнеться за промінцями яскравого і далекого світоча, не просто, треба бачити душею те, що для багатьох звичне і не важливе, те, що легко можна втратити, те, без чого не буває світанку. Завдяки книзі воїни, які віддали своє життя задля буття України, народжуються у пам’яті, у серцях читачів, а ще нагадують кожному про тривання війни, про потребу усвідомлювати власну причетність і відповідальність за наближення перемоги, за творення України – простору гідності і свободи.

Щоденник-сповідь людини, покликання якої – бути живим втіленням Божої присутності для тих, кого зігріває і проводжає в останню путь проміння сонця, розчулює, спиняє, лікує, а ще – вселяє віру, допомагає зрозуміти, наскільки важливо у час випробувань бути разом у помислах і вчинках, “в університетській аудиторії та за верстатом, в екранах телевізорів та в операційних, у шахтах-копальнях та у фронтових окопах”.

“Війна – це радикальна деструкція простору, беззмістовність і контраст, вплинути на який може лише любов до ближніх, до рідної землі, до життя”, – наголосив о. Андрій, священик Української Греко-Католицької Церкви, член чернечого згромадження “Товариство Ісуса”, філософ, богослов, політолог, капелан Академії сухопутних військ у Львові (з 2006 р.), духовний наставник українських військових у зоні АТО (здійснював служіння у підрозділах ЗСУ під Слов’янськом, Краматорськом, у Пісках, Дебальцевому, під Маріуполем Донецької області).

У розмові про книгу автор розповів про служіння на двох фронтах – на Сході України і там, де не чути постріли градів, але чути відлуння війни. Саме у “тихій” частині рідного дому потрібно цілеспрямовано щоденно і наполегливо працювати, аби відбулися зміни в країні – русло ріки набуло спрямованого напряму з сильною (непомітною на перший погляд) і легітимною (з довірою народу) владою. Механізмом конструювання нової соціальної дійсності, на думку о. Андрія, є мова. Шукати вербальні форми для втілення емоцій, змісту – один зі шляхів подолання війни, причина якої – нереалізована потреба у власній значимості, стан самотності, а отже – відсутність любові.

Це книга прощання і зустрічі з живими у пам’яті молодими офіцерами Збройних Сил України. Щирі усміхнені хлопці зі спогадів, зі світлин стали для когось надією побачити небо крізь дірки від пострілів. Завдяки вербалізованим емоціям у тексті душі священика прочитане звучання гітари десантника, який недавно втратив найближчих друзів, відлунює сльозами по літерах рядків, а ще спонукає негайно піднятися зі “шпагату свідомості національного масштабу”, позбутися “продірявленої спотвореності розстріляної дійсності”. Після проживання прочитаного болить ранами тих, хто став сонцем.

Загиблі воїни любили щиро, щедро і до кінця. Вони віддали своє життя, щоб ми жили і діяли так само – по-справжньому – віддано і жертовно. Любов і спілкування у різних формах допомагає пережити втрату найближчої людини і зрозуміти надвисоку ціну жертовності – не стати війною, а подолати її, бо життя повинно тривати.

як основне до мати

Книга про Воскресіння, Голгофу, Гетсиманський сад і Вифлеєм серця, у якому народжується віра, надія, любов. «Бог прийшов у зранений злом світ, аби зцілити діри людського серця, зігріти його своєю любов’ю, осяяти світлом надії. Прийшов малим, слабким, убогим і безпритульним. Але прийшов! Назавжди. У цьому суть кожного Вифлеєму – з нами Бог!», – омита сльозами земля знову народжує і плекає соняхи, вірних до останньої пелюстки Добру і Любові.

 

Ірина Кметь

Джерело: Духовна велич Львова