ВЕЛИКІ УРОКИ “ПАРОХА МАЙДАНЕКА”. ДУХОВНІ ЗАСАДИ ТА ІДЕАЛИ ДУШПАСТИРСЬКОЇ ОПІКИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ВІЙСЬКУ

Уважно фокусуючи погляд віри на моментах і подіях людського життя, ми з вами стаємо свідками великого таїнства, що розгортається в глибинах людського духу. Невидиме Боже трансформує матерію нашого особистого та суспільного буття. Миттєвості людської долі стають майданчиками об’явлення незбагненної Божої дійсності, час нашого життя – історією нашого спасіння. Нічого зайвого. Усе має свій сокровенний смисл, своє значення, свою мелодію. І лише погляд віри в нетрі людського буття стає герменевтичним ключем завжди дійсної Божої присутності в світі людини.

Віра змінює барви нашого особистого світу, наповнює особливим смислом соціальну дійсність, дозволяє нам відкрити втілену в кров і плоть людскої історії Божу Премудрість. Відтак, для людини віруючої цілий світ –таїнство Божої Премудрості, а кожне окреме людське життя – промовистий символ її спасительної дії. приборкує невпорядкованість хаосу естетикою божественного задуму. І саме наша з вами віра дозволяє нам бачити та розуміти глибше, фокусуватися на найважливішому, а відтак транслювати осягнуте в безмежні обшири людської дійсності, стаючи вірним знаряддям божественної спасительної волі.

Саме таким для нас із вами постає життя блаженного священномученика Омеляна Ковча – безмежним всесвітом, впорядкованим особистою вірою та та відважним і відданим служінням, школою Премудрості Божої, символом софійної логіки його церкви та народу. Коли саме небо замешкує в масштабах людського серця, серце починає бачити те саме небо в очах іншої людини – попри її соціальний стан, суспільне становище, етнічну чи конфесійну приналежність. Парох Майданека втілює в собі ту універсальність Божої любові, якої не приборкати жодними людськими замислами. Він навчає нас з вами власним прикладом, як бути дійсно мудрим у глибоко зраненому людським безумством світі. Власним життям і жертовним служінням отець Омелян навчає нас, сьогоднішніх українських військових капеланів, як стати таїнством зцілення зраненої війною людяності, як бути смиренною втіленою мудрістю всеохоплюючого Божого милосердя у контексті інколи брутальної жорстокості, як відкрити перед українським воїном світ глибоких смислів, що надихають не зупинитися, не здатися, не пірнути в морок жорстокої беззмістовності.

Шановні друзі, пропоную вашій увазі кілька уроків від смиренного мудреця української сучасності. За браком часу для повного аналізу життєвого шляху та особистого подвигу пароха Майданека, запрошую вас звернутися до добре відомих текстів отця Омеляна, які пропонують нам конденсат тієї мудрості, що збагачувала його особисте життя і сьогодні готова стати в пригоді нам із вами на шляху нашого служіння.

1. “ДЯКУЮ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ВІН ПОСЛАВ МЕНЕ СЮДИ!”

Для отця Омеляна Ковча концентраційний табір став його парафією, полем, на якому йому довелося турбуватися про Божий урожай. Навіть коли ми з вами говоримо про ситуацію такої екзистенційної загрози, як про гірку швидкоплинну минущість, наш праведник вирішив тут розбити намети вічності, в яких можна було б знайти прихисток. Місце загрози людському існуванню, свободі та гідності людської особи, отець Омелян перетворює на простір щирої вдячності Творцеві. Вдячність серця в таких умовах вимагає справжньої відваги. Тієї самої, яку можна розпалити лише вірою людського. Усвідомлення власного покликання – це духовний вимір, де народжується щире відчуття вдячності. Бути капеланом в українському війську сьогодні для людей віри – це не просто посада чи функціональний обов’язок, це таки відповідь на Боже запрошення. Щоденна вдячність за цей дар дозволяє нам з вами осягати все нові виміри Божої щедрості в нашому смиренному служінні.

Перший урок: Не втомлюймося дякувати Господеві за те, що можемо допомагати йому робити світ кращим, і особливо за те, що сьогодні можемо це робити в лавах ЗСУ.

2. “ЯКЩО Я НЕ БУДУ ТУТ, ХТО ДОПОМОЖЕ ЇМ ПЕРЕЙТИ ЦІ СТРАЖДАННЯ?”

Служба у війську сповнена випробувань. Обмеження свободи діяльності, побутові умови, розлука з дорогими серцю людьми, виклики самої військової служби неминуче провокуватимуть різного масштабу та формату стреси. Перемога розпочинається саме звідси, з уміння приборкати внутрішній хаос, привести власні почуття та ум у відповідність до цінностей, що гартують, надають сенсу усьому, що відбувається, зрештою – мотивують, надихають до подолання різноманітних перешкод. Перемога, навіть внутрішня, завжди вимагає команди! Самотужки не прорватися! Особиста відповідальність за себе та за свого побратима – ознака духовної зрілості.

У нашому капеланському служінні дуже важливо відчувати себе причетним до викликів, що стоять перед нашими військовими побратимами. Втілитися в їхній досвід, залишаючись іскрою Божої мудрості, що дозволяє в темряві серйозних життєвих випробувань освітлювати шлях тим, кому ми служимо. Отець Омелян добре усвідомлював: він має БУТИ ПОРУЧ! Якщо Премудрість Божа визначила саме його саме в той час і в тому місці стати своїм відважним свідком, увесь його людський потенціал, усі здібності, фокусуються на конкретній миті, конденсуються до конкретної відповіді на виклики моменту – особа стає дією, місія трансформується в реальність служіння. Наш праведник не вагається поставити перед собою вирішальне запитання: “Якщо не я, то хто?” Саме з особистої щирої відповіді на це запитання розпочинається духовний подвиг, який ми називаємо БУТИ ПОРУЧ! Він вимагає автентичності.

Другий урок: Будьте справді поруч!

3. “ДОПОМАГАЮ ЇМ ПЕРЕХОДИТИ ЦЕЙ МІСТОК У ВІЧНІСТЬ”

Бути військовим капеланом – означає вести за Господом. До самого кінця. Ця дорога – завжди виклик. Життя людини сповнене викликів. Деякі з них дозволяють нам ставати ближчими до нас самих і до Бога. Існують ті шляхи, які ведуть нас до глибин, звідки можна почерпнути снаги рухатися далі, до повноти. Людське страждання – завжди Хресна дорога. Але, як і кожна Хресна дорога, може привести до світлого ранку воскресіння, до нового початку, до повноти буття. Шляхом крізь страждання капелан має йти попереду власної пастви.

Бути лідером у християнському середовищі означає втілювати основні динаміки християнського лідерського служіння:
1) динаміку воплочення (бути посеред своїх по-справжньому, не вдавати);
2) динаміку служіння (ділитися собою, щоб утверджувати в житті іншого);
3) динаміку наслідування (“Хто хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме на себе власний хрест і йде слідом за мною!” (Мк 4, 29) – впевнено прямувати в напрямку остаточної перемоги, не лякаючись власних ран);
4) динаміка воскресіння (перехід до нової якості буття, долаючи себе – власні болі, страхи, сумніви, відчаї – віднаходити в людському житті нові глибокі виміри, нові сенси, новий смак життя).

Бути лідером у світлі євангельського вчення – означає бути тим, хто віддано служить власним життям, прокладаючи іншим шлях до повноти буття. Навіть крізь досвід Голготи та запечатаного гробу.

Третій урок: капелан має бути лідером і має вести за Христом!

4. “ТУТ Я БАЧУ БОГА”

Коли стаєш справді “поруч” до людської долі, надто в моменти викликів і випробувань, стаєш свідком таїнства. Світ набуває іншого забарвлення. Бачити Бога – стати частиною містичного перетворення, досвіду жертовного самозречення та переображення. Людський біль може стати для нас особистим Фавором – місцем об’явлення лику Господнього. Миті страждання – простором сяяння Його слави. Напис на хресті “ЦАР СЛАВИ!” зустрічається в нашій іконографії саме на зображеннях розп’яття, а не на яскравих іконах воскресіння Христового. Бог із висоти хреста навчає нас любити щиро, щедро і до кінця вірно – тією любов’ю, що відкриває перед нашим поглядом нові безмежні обрії. Тільки любов здатна на перемогу. Тільки вона за лаштунками фактажу може побачити саму Істину. Тому інколи навіть місце болю може стати місцем сили – Божої та людської. Якщо пильно вдивлятися поглядом віри. І любити – по-справжньому.

У книзі Виходу 15, 3 читаємо: “БОГ Є ВОЇН!” Це той самий воїн, який завжди потребує капелана! Щоб він боровся за глибину – за добро, за істину та справедливість у безмежних обширах людського серця свого військового побратима. Щоб він вдивлявся в безмежні обшири людського серця у військовому однострої та бачив там Бога.

Урок четвертий: Будьмо уважні, вдивляймося глибше, щоб побачити Бога.

5. “РАДІЙТЕ ЗІ МНОЮ!”

Світ завжди потребує радості. Серце воїна також. Віра капелана дозволяє знайти необхідні джерела тієї радості, що не минає. Кожній малій людині необхідне власне велике сонце – чиясь тепла і світла присутність. Наша з вами місія – віддзеркалювати Божу радість у душу українського воїна. Тіні минулого лякаються світла нашої віри. Маємо шукати шляхів, як запалити в людській долі справжнє – тепле і яскраве – сонце. 
В українському війську сьогодні у нас із вами смиренна, але дуже шляхетна місія: прихилити для українського воїна саме небо. Запалювати сонце на небокраях людських доль. Така перспектива і такий труд не можуть не дарувати нам радості, здатної наповнити не одне серце!

Урок п’ятий: Щиро радійте власним служінням, щедро діліться вашою радістю з цілим світом!

Дорогі капелани,
На прикладі отця Емеляна, відважного у власному смиренні пароха Майданека, бачимо як Премудрість Божа, що збудувала собі дім у нетрях його духу, може і для нас із вами стати сьогодні міцним фундаментом душпастирського служіння в українському війську. Її сліди торують і нам з вами шлях у саме серце нашого народу, в душу його Збройних Сил. Його цінності – можуть стати і для нас із вами впевненими орієнтирами. Його пастирська мудрість – нашою особистою та спільною дорогою до якісно нових обріїв буття, до жертовного служіння українському воїнові, що дозволяє нам стати на захист найдорожчого скарбу українського війська – його людяності. А тим, хто знайде в собі достатньо відваги вирушити в цю захоплюючу мандрівку душпастирського служіння військовослужбовцям, неминуче можуть стати в пригоді великі уроки відважного у власному смиренні пароха Майданека:

1. НЕ ВТОМЛЮЙТЕСЬ ДЯКУВАТИ БОГОВІ ЗА ДАР ВАШОГО ПОКЛИКАННЯ!
2. БУДЬТЕ СПРАВДІ ПОРУЧ ІЗ ТИМИ, КОМУ СЛУЖИТЕ!
3. ВДИВЛЯЙТЕСЯ ПИЛЬНО, ЩОБ ПОБАЧИТИ БОГА!
4. ВЕДІТЬ ЗА ХРИСТОМ!
5. ЩИРО ДІЛІТЬСЯ РАДІСТЮ! 
Тією, на яку здатне лише вірне та віддане служіння!

Отець Андрій Зелінський, ТІ,
заступник керівника Департаменту військового капеланства ПК УГКЦ