Ти бачив Бога, брат Морпіх?.. Він народився!..

Ти бачив Бога, брат Морпіх?

Ти не міг його не бачити. Як ти, як я, як кожен із нас – Він народився. Не лише тоді, у Вифлеємі, а й сьогодні. Він став тобою і мною. По-справжньому!

Ти не міг Його не бачити. Він був завжди поруч. Там, в окопах під Водяним і Павлополем, у нетрях знищеного Широкіного, на “Лопаті” та “Мурасі”, він цілився в твої очі поглядом того, хто вірно стояв поруч із тобою крізь нічну темряву та вогневу заметіль, крізь страхи та сумніви, як той, хто вірив у тебе, і той, у кого вірив ти – як твій друг і побратим. Він там був! Справжнім. І був Він там по-справжньому, бо відчував ти себе в ті миті не самотнім, бо відчував ти себе тоді потрібним.

Ти не міг не бачити Бога, брат Морпіх. Тоді, коли вперше у твоєму житті тримав у руках маленький згорток пеленок, забираючи дружину з пологового будинку, і незграбно тремтів від щастя та від переляку – бо твоє, бо живе, бо цілий Всесвіт на долонях. Ти Його не помітив? А Він тебе дуже добре бачив. Бо дивився в серце, вщерть наповнене любов’ю, в душу батька і чоловіка, готового жертовно і самовіддано захищати найдорожче. Він був там таким справжнім!

Ти бачив Бога, брат Морпіх. Коли шукав у собі людину, здатну на більше. Коли боровся – інколи навіть із самим собою, – бо хотів, щоб перемогли добро та справедливість. Коли ділився останнім і смиренно не вимагав свого, щоб захистити спільне. Коли поглядом міряв морський горизонт, а пам’ятю все ще міцно затискав розірвану рану на тілі твого побратима – Його руками, Божими. Ти не помітив?..

Ти бачив Брга, брат Морпіх! Коли не здавався, коли вставав, коли боровся, коли страждав, коли любив, коли вірив, коли жив – по-справжньому!..

Ти не міг не бачити Бога: після Вифлеєму Він став таким близьким, таким людським, таким справжнім. Тому Вифлеєм не закінчиться ніколи. Він щодня стає твоїм власним, і моїм, і кожного з нас, бо він там, де з нами Бог!

Цього Різдва, заглянь у себе, брат Морпіх. Не бійся своїх печер і своїх стаєн, своїх темряв, своїх холоднеч, своїх слабкостей і своїх самотностей – у них будь-якої миті може народитися Бог. Як колись у Вифлеємі. Ісус прийшов невтомно боротися за твоє щастя як справжній воїн – вірний завжди, до самого хреста, – щоб твоя історія і моя мали продовження і не мали кінця, як не має кінця Його!

Щоб Бог ніколи не залишив тебе, брат Морпіх, і мене, і кожного із нас –

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

07.01.2018

Отець Андрій Зелінський, ТІ,

капелан 36 Окремої бригади Морської піхоти ВМС ЗСУ