25 березня — день, коли завершилося земне життя блаженного священномученика Омеляна Ковча — людини, чиє ім’я стало синонімом жертовності, незламності та безмежного гуманізму.
Для нас постать отця Омеляна є особливою. Він був одним із тих, хто стояв біля витоків українського капеланства, пройшовши дорогами польсько-української війни у лавах Української Галицької Армії (УГА).
Солдати запам’ятали його як безстрашного душпастиря, який завжди був поруч із воїном у найнебезпечніші моменти. Коли командування попереджало його про ризик, отець Омелян відповідав: «Вояк на лінії фронту почуває себе краще, коли бачить там лікаря та духівника». Ці слова і сьогодні є девізом для кожного капелана, який іде в окопи до наших захисників.
Його служіння не зупинили ні арешти, ні стіни нацистського концтабору. У пеклі Майданека він став «парохом» для тисяч в’язнів різних національностей. Він сповідав, причащав крихтами чорного хліба і давав останнє благословення тим, чиї тіла спалювали у крематорії. Навіть маючи шанс на порятунок, він відмовився покинути своїх підопічних, бо вважав це місце своєю місією.
«Отець Омелян Ковч був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього…», — ці слова Блаженнішого Любомира Гузара найкраще описують подвиг людини, яка в часи тотальної темряви обрала світло.
Сьогодні ми схиляємо голови в молитві за великого Капелана. Нехай його приклад надихає кожного з нас бути вірними Богові та своєму народові до останнього подиху.
Священномученику Омеляне, моли Бога за наше військо та за переможний мир для України!
