Семінаристи зустрілися з неповнолітніми в’язнями

Приводом для духовної розмови послужив зміст 1-ї глави Євангелія від Луки, який розповідає про Воплочення Божого Слова, що сталося ради спасіння грішного людського роду. У Таїнстві Хрещення ми отримуємо доступ до плодів спасенного приходу Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа у світ людей. Підлітки, що потрапили до в’язниці, часом уперше переосмислюють питання віри і свою приналежність до Церкви через отримане ними Хрещення.

6 квітня групу семінаристів-старшокурсників очолює брат Григорій Березюк. Зустріч проходить у чотирьох малих гуртках в навчальних класах вечірньої школи, що діє у слідчому ізоляторі. На спілкування підлітки ідуть радо, відчуваючи майже своїх ровесників. Вихователі і психологи слідчого ізолятора спостерігають значні труднощі у своїй праці з неповнолітніми, які потрапили у конфлікт із законом. На це багато причин. Характер злочинів, які скоюють підлітки став тяжчим. Жорстке поводження оперативних працівників поліції, з метою отримання свідчень, які стверджують факти злочину, до передачі з ІТТ до слідчої установи створює негативний образ людей в пагонах. Окрім того в малолітніх правопорушників існує широке розуміння власних прав і слабке усвідомленя обов’язків. Все це звужує виховний і психологічний вплив персоналу установи.

Принагідно семінаристи зустрічають кількох волонтерів із Центру соціальної служби для молоді при Київській міській адміністрації. Це студенти-педагоги, соціальні працівники і юристи. Обмінюються координатами. Жваво розмовляють і знаходять між собою щось спільне. Працівники слідчої установи вічувають велику допомогу від релігійних і суспільних організацій, які відвідують неповнолітніх. Адже, за бравадою, демонстративною поведінкою у підлітків приховані страхи і зранення. Разом їх легше гоїти.

Багато хто з семінаристів, як от Сергій Синовіцький, ще до вступу до вищого богословського закладу, був волонтером пенітенціарного служіння. Відтак, уже навчаючись у семінарії, продовжував відвідувати неповнолітніх у Прилуцькій виховній колонії.

Після зустрічі з в’язнями протоієрей Костянтин Пантелей радо ділиться: “Нова генерація кандидатів до священства захоплює мене своїм динамізмом. Відкриті до всякого роду служіння. Свідомі того, що залежить від них, вони мають почуття довгу й не бояться.”

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ