Семінаристи у військових шпиталях: досвід військово-медичного капеланства

Після настання війни в Україні військові клінічні лікарні м. Києва почали стрімко наповнюватися пораненими захисниками з більшими чи меншими ранами, як фізичними, так і душевними. Спільнота семінаристів Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ вирішила, що, окрім постійної щоденної молитви за воїнів АТО та їхніх родин, може їм послужити і в інший спосіб, зокрема у військових шпиталях.

Одного разу, коли Олександр Богомаз, ще семінарист і вже отець-диякон, відвідував свою рідну парафію у м. Мелітополь, школярі міста попросили його передати пораненим бійцям малюнки, листівки та матеріальну допомогу. Повернувшись до Києва, отець-диякон і ще кілька братів-семінаристів виконали прохання учнів. З того дня, бодай раз на тиждень, студенти Київської семінарії, почали відвідувати  поранених захисників. Спочатку це були зустрічі з тими, з ким ближче познайомилися, але згодом і з усіма іншими, хто перебував на лікуванні у Головному військовому клінічному шпиталі.

Ось так розпочалося служіння семінаристів у військовому шпиталі. Сьогодні військові госпіталі регулярно відвідує приблизно восьмеро семінаристів, інші ж час від часу долучаються до цієї діяльності.

Координувати служіння семінаристів допомагає о. Віталій Воєца, військово-медичний капелан. Зокрема,  в духовних настановах, практичних порадах та вирішенні організаційних питань із адміністрацією військових шпиталів у Києві і за  межами столиці допомога отця є незамінною. Співпрацюють брати також із сестрою Василією Гальцовою, особливо в організації дійств у релігійні або державні свята. Окрім того, багато в чому допомагають волонтери, які дбають за поранених бійців з перших днів війни і до сьогодні. Саме ці люди  своїми ділами свідчать колосальну любов до своїх ближніх, саме таку любов, до якої закликає Господь, і від них є чому навчитися.

DSCN9205

original-3775964825

Не можемо закривати очі на потреби поранених військових

 Святе Письмо є дороговказом до нашого спасіння. Кожне речення, кожен фрагмент цієї книги допомагає нам осягати Боже Царство вже тут, на Землі. Поштовхом мого служіння пораненим захисникам стала заповідь любові «Люби ближнього свого, як самого себе», а також слова апостола Якова, що без добрих діл віра мертва сама в собі: «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра?» (2 Послання Якова 14).

Одним з важливих елементів військово-медичного капеланства є спілкування, безпосередній контакт з пораненими захисниками. Основне завдання – це милосердя, духовна підтримка та свідчення Христа власним прикладом. Для семінариста як майбутнього священика така діяльність є серйозним практичним досвідом для служіння Богові та людям на теренах східної, південної, центральної та північної України.

Ми як християни сьогодні мусимо послужити ближнім, постраждалим внаслідок війни у той спосіб, який можемо: в першу чергу молитовно, а далі  за власними силами і можливостями.

1932105_921712567914375_307320798_n

Не тільки вони потребують нас, а й ми потребуємо їх

Як тільки починав відвідувати поранених військовослужбовців, думав, що вони потребують мене, що я служу їм, допомагаю, підтримую, що можу бути корисним для них духовно та морально. Але з часом почав розуміти, що це я потребую їх, що їхній біль, їхні страждання змінюють мене, допомагають мені ставати кращим знаряддям в руках Божих. Як смерть Ісуса Христа на хресті, Його страждання, Його біль вже дві тисячі років змінюють серця людей, змушують переосмислювати життя, так і випробовування та терпіння тих хлопців, які сьогодні лежать в палатах шпиталів майже в кожному обласному центрі України, змінюють мене, змушують по-іншому подивитися на власне життя, на власне служіння. Тому в нас відбувається співпраця, ми співслужимо один одному: їх духовно й морально підтримуємо, свідчимо їм Бога і Його милосердя, а вони змінюють наші серця, вчать любити життя та допомагають нам бути добрими християнами, а в майбутньому – душпастирями.

11037342_865904420113450_5624784480490209729_nТакож через діла милосердя ми вчимося в любові Божій співдіяти з різними конфесіями. Зокрема, пригадується, як з вірними протестантської спільноти організували перевезення важкопораненого військовослужбовця до Львова. Не лишається без уваги і той факт, як люди доброї волі, громадяни інших країн допомагають молитовно та матеріально  нашим українським воїнам. Пригадую, як через благодійну організацію «Карітас» у Чехії збирали кошти на металеву пластину для військового, який був тяжко поранений у голову. І таких прикладів взаємодії і взаємодопомоги  є чимало. Це чудова наука в тому, щоб бути добрим християнином: не бути сліпим на потребу ближнього.

10989154_10205371485265119_3838260176376170151_n

брат Іван Жуган,

семінарист КТДС