Слава во вишніх Богу, а на землі мир, людям Його благовоління! Лк.2,14
Дорогі українські воїни, ветерани, родини наших воїнів-захисників і полеглих Героїв, волонтери та всі люди доброї волі, всечесні отці-капелани!
Христос Рождається!
З Божою допомогою завершуємо цей черговий рік війни відзначенням події втілення Божого Сина. Бог входить в людську історію, як кожен і кожна з нас, щоби принести нам мир після свого Воскресіння. Бог приходить туди, де людина виставила Його за двері свого життя, і приймає весь її земний шлях: кров, піт і страждання. Наш Бог сходить все нижче і нижче, щоби «здійснити усяку правду» (Мт. 3,15) та людям доброї волі врешті сказати: «Мир вам!» (Ів.20,26).
Сьогодні справедливого миру прагне кожна українська душа. Та «Князь миру», сходячи туди, де Йому немає місця, осяює своїм одвічним світлом і нашу людську дорогу до справжнього миру.
Перше, що необхідне людині на дорозі до миру та чого прагнемо побажати цього Різдва, – це прийняти відкритість Бога для нас. У нашій іконографічній традиції новонароджений Ісус зображений покладеним у світлиці, у якої немає дверей. Це свідоцтво відкритості до людини – пастирів і мудреців, «людей Його благовоління»; відкритості, яка завжди наражена на хрест, але без якої неможливе спасіння.
Сьогодні, коли багатьом «меч прошив душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк.2,35), відкритість людей доброї волі єднає нас в одну спільноту – всіх тих, хто любить Україну та готовий віддати за неї своє життя. Ця відкритість чинить нас здатними покласти себе на жертовник любові та нести світло надії туди, де панує ненависть. Така дорога до миру вартує нашої посвяти.
Наступне – маємо пронести через усе своє життя свідоцтво того, що Бог чинить у нашому житті речі неможливі. Чи можливо, щоб Слово стало тілом? Чи можливо, щоб Діва породила Сина? Чи можливо, щоби Бог зійшов на землю, взяв людське тіло, зійшов до аду і Воскрес? Цього не знає жодна нехристиянська релігія.
У сучасній російсько-українській війні Бог чинить із нами неможливі речі. Ось уже більше десяти років так званій «другій армії світу» протистоїть віра, сила духу і незламність, професійність і воля до Перемоги українського воїна, який прагне принести на багатостраждальну Батьківщину довгоочікуваний мир.
Сьогодні хочемо сповістити нашій зраненій війною країні, що «хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс.9,5). Коли пророк Ісая писав ці слова, то мав перед очима велику Ассирійську державу, яка завоювала північну частину Святої Землі. Звідти походить неволя і темрява. Три століття неволі, яка здавалась нескінченною. По Ассирії був Вавилон, по Вавилоні була Персія, по Персії – Олександр Македонський. Згодом прийшла Римська імперія. Одна неволя змінювала іншу. Все це приходило і відходило. Але є Царство, яке не перестане існувати. Це Царство Князя миру. Де Ісус об’явився Отцем майбутнього віку, де він об’явився як новий Адам, що родить нову людськість – на хресті, зруйнувавши мур, який нас розділяв з Богом (Ефесян 2,14). Там, де інші бачать тільки смерть, народжується нове життя. Сьогодні ми радіємо не тільки тим, що Бог народжується. Ми радіємо з того, яким Він є, і що Він завжди буде чинити в нашому житті речі неможливі.
І ще одна наука, яку дає нам час Різдва, – довіра до Бога, яка є запевненням Христового миру. Свята Родина вирушає в подорож завдовжки 150 кілометрів пішки, що для Жінки, яка чекає на прихід нового життя, було одночасно небезпечним і вирішальним. Рішення цісаря провести перепис населення, яке для юдеїв було злочинним, служить замислу Божому. Бо завдяки цьому в місті Давида, у Вифлеємі, здійснюються пророцтва та сповнюється Писання. Бог уміє чинити добро, використовуючи навіть найгірші наміри людей. Він пише дуже просто на доволі кривих лініях, які креслить людина.
Марія і Йосиф не розуміли причини зникнення Ісуса під час прощі до Єрусалиму, вони не розуміли Його слів про те, що Він «має бути при справах Отця» (Лк.2,49-51). Але вони зберігали ці слова у своєму серці, щоби пізніше побачити здійснення пророцтв.
«Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім» (Ів.13,7). Сьогодні нам важко пояснити, для чого всі ці події навколо нас. Однак маємо надати сенс нашим терпінням, з яких народжується нове життя.
Цієї Різдвяної ночі настає мир. Він походить від тих людей, які дали себе віднайти і прийняли відкритість Бога до нас. Правдивий мир походить від тих, хто цієї ночі народився від Бога (Ів.1,12-13).
Хай радість Христового Різдва запалить у наших серцях любов до Божого слова і дасть постійне запевнення у його здійсненні, хай промовить до всіх обпалених війною мовою доторку. Нехай завітає до наших військових і медиків: перші борються за кожен метр рідної землі, а другі – за кожен подих. Нехай промовить словами людської вдячності до рятувальників та енергетиків, які не дають країні потонути в мороку злої агресії. Засилаємо наші привітання вчителям, які в умовах війни дбають про майбутнє країни; капеланам та волонтерам, які є носіями надії та запевненням, що жодна жертва не буде змарнована.
Хай новонароджене Дитя огорне своїми обіймами родини Героїв та зниклих безвісти. Хай торкнеться зціленням усіх поранених, надасть притулок тим, хто втратив домівку. Щоб мир людям доброї волі став віддзеркаленням слави на висотах.
Христос Рождається!
Славімо Його!
†Єпископ Богдан Манишин,
керівник Департаменту військового капеланства
Патріаршої курії УГКЦ
