“Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий.”
Лк. 4. 18-19
Любі у священстві співбраття!
У сьогоднішній День військового капелана єднаємось навколо Того, хто ділиться з нами своїм Вічним Священством. Будучи покликаними до Христового Священства, ми віднаходимо себе у ньому. Через Духа, який і нас помазав, наділив дарами та вчинив воїнами Христовими, ми отримали місію «йти і нести Добру Новину» іншим. У помазанні є послання до бідних, ув’язнених, недужих і пригноблених. Ці пріоритети Ісуса назавжди мають стати нашими.
Перше правило голошення Доброї Новини каже: «Знайди рану і зціли її, а тоді будеш євангелізувати». У нашій воєнній дійсності ці рани є видимі і невидимі. А як зцілити рани війни, даючи відповідь на потреби часу, допоможе зрозуміти нам наш покровитель, святий Мартин Милостивий, єпископ Турівський.
Милосердя Боже, яке стало метою життя молодого офіцера римського війська, привело його до мурів міста, де він зустрів бідного чоловіка, що замерзав. Зустрів його у той час, коли ніхто інший не поспішав звернути на нього увагу. Тоді Мартин залишив йому половину свого плаща, що служив йому укриттям під час усіх військових походів. Друга половина вважалася власністю римського війська. Віддав не тому, що сам зазнавав матеріальної скрути. Бо як успішний офіцер Мартин міг дозволити собі користуватись послугами двох ординарців. Віддав частину плаща, бо всі свої заощадження вже раніше роздав потребуючим. І той Ісус, який об’явився Мартинові одягненим у його військовий плащ, промовляє сьогодні до нас словами апостола Павла: «Царство Боже не в слові, а в силі» (1 Кор. 4. 20). Природа капеланства говорить нам, що «більше щастя давати, ніж брати» (Ді. 20.35). Це дає нам запевнення, бо навіть, якщо ми сьогодні журимося через відсутність якихось можливостей, згадаймо про нашу капеланську природу: віддавати самого себе. Коли ми стаємо перед потребуючим чи хворим, пораненим чи згорьованим від важкої втрати когось близького, не завжди мусимо щось говорити. Важливо, щоб ми там були, пожертвували свою близькість і дали запевнення Христової присутності.
«Мир вам», — каже Ісус до своїх учнів, показавши їм руки і бік. Сьогодні живого Христа впізнають по Його ранах, щоб «Його ранами ми зцілилися» (Іс. 53. 5) і отримали досвід, що Ісус живе!
Помазання також доручає нам «звістити рік Господній сприятливий». Входячи в ювілейний рік, складаю Богові подяку за вас, отці-капелани, хто прагне привести всіх до Отчого дому. Бо де капелани, там захисники і захисниці різних віровизнань можуть молитися разом. Таким чином вони стають братами і сестрами (Йо. 20. 17), молячись перед обличчям смерті, отримують досвід життя вічного. Через вас, отці-капелани, долаються поділи. Та успіх Христової справи залежить від бажання їхніх сердець, зігрітих вашою священничою молитвою.
Дякую сьогодні всім, хто підтримує наші священничі руки на молитві – родинам наших військових капеланів за їхню мудрість, мужність і посвяту. Всім капеланам-волонтерам — за самовіддане служіння та великі ініціативи. Нашим монахам та монахиням — за служіння родинам Героїв та зраненим війною душам. Хай Боже Милосердя, яке привело святого Мартина до прийняття досвіду Любові, подарує нам мирне життя у рідній країні, а душам нашим «мир і велику милість».
+ Єпископ Богдан (Манишин),
керівник Департаменту військового капеланства
Патріаршої курії УГКЦ
