“Про зорі…”. Отець Андрій Зелінський із зони АТО

Після важких тривалих обстрілів повітря стає густим. І тиша теж якоюсь підозріло глухою. А коли уламками мін та снарядів розриває нічну темряву й роями куль її розвіює з лінії горизонту, забудованої бетонним розваллям радянської архітектури, у промзону Авдіївки несміливо заглядає світанок.

Велике рожеве сонце дивиться крізь метал і камінь очима яскравих зір. Зорі палають крізь руїну, усміхаються сонцем, вимальовують безмежний обшир Всесвіту по металево-бетонних конструкціях колишніх ангарів. Чумацькими шляхами ходять зорі авдієвською промкою, вистелюють чиїсь мрії зоряними килимами, усміхаються молодим десантникам. А ті підморгують своїм зорям. Вірять у майбутнє без бетонно-металевих інсталяцій. Ясним поглядом з-під келварового шолому шукають його крізь бойові будні, приховуючи від кулі найсокровенніші зі своїх мрій у смугастому десантному серці під подряпаним металом і каменем броніком.