"Праведний" гнів на учасників зґвалтування дівчини у Миколаєві?

Цими днями у церквах під проводом єрархів і приватно моляться за Оксану Макар, що, ледве жива, перебуває в лікарні у тяжкому стані. Справжню діяльну любов проявляють також ті, хто коштами і самою своєю кров’ю намагаються полегшити важкий тягар, що впав на плечі матері дівчини. Оксана буде жити!

Гнів на ґвалтівників та обурення на факт можливої безкарності винуватців злочину вивів у місто численних демонстрантів. Подія опинилася під увагою усіх солідних інформагенцій України. Проте в усьому, що сталося минулими вихідними, потрібно виділити кілька моментів, які залишилися поза увагою, вкриті емоціями й бажанням найтяжчої відплати.

А саме напередодні миколаївської трагедії, 8 березня, у Києві пройшов феміністичний марш “Церкві й державі час жити нарізно!”, промовистими гаслами якого були слова: «…Попи та капелани освячують насильство в силових структурах та тюремній системі. Апелюючи до «християнських цінностей», церква пропагує ненависть до сексуальності і тілесності…» Натомість, саме Церква та християнська духовність перемагає тепер ті пороки та всепануюче насильство вже самим фактом невтомної проповіді та присутності в соціальних і державних структурах.

У часі Великого посту мені прийшлося переглянути кінофільм «Іде мрець!», який не лише зворушує, але викликає роздуми про проблему, яку ми старанно намагаємося оминути. І злочинець, і жертва потребують зцілення від гріха, потребують пережити вибачення і прощення. Смерть злочинця не втамує горя, а лише поглибить вічнотекучу рану. А ми, християни, помолімося за постраждалих, але не забудьмо у ці святі дні помолитися за людей, які вчинили цю важку наругу. Вони найбільше потребують Божого милосердя…

ієрей Костянтин

Повний текст статті