Полковник Григорій Філь: На першій військовій прощі бійців здивувала рівність   

До організації першого Всеукраїнського паломництва військовослужбовці долучилися з великим ентузіазмом. Полковник Григорій Філь тоді, у 2009 році, відповідав за виховну роботу з солдатами. Він розповів про те, як сприйняли такий захід військовики, що здивувало бійців під час перебування у Зарваниці найбільше та поділився власними переживаннями паломництва. 

-Пане Григорію, пригадайте перше Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці. Як тоді відбувалася взаємодія між Церквою і військом?

Знаєте, взаємодія між структурами державними і релігійними залежить від самих людей. Я чітко пам’ятаю ті часи і тих людей, які цю співпрацю налагодили. Пам’ятаю отця Любомира Яворського, який організовував паломництво військових до Зарваниці. Я ж займався питаннями, які безпосередньо стосувалися Збройних сил України. Також  були присутні представники Міністерства оборони.

От я пам’ятаю молодого священика, розумного, – це було моє перше враження про отця Любомира, бо до того ми ще не були знайомі. Він чітко, по-військовому, ставив завдання, і це мене вразило. Він робив колосальну робота організаційну.  Оскільки це було перше паломництво, то хотілося, щоби все було на високому рівні, щоби всі питання були  продумані, враховані.  Мали приїхати десятки, а навіть сотні військовослужбовців. Я був здивований, наскільки швидко приймалися тоді рішення.

Ми відразу стали одним колективом, який працював, аби організувати військове паломництво якнайкраще. Думаю, тоді нам це вдалося, бо ж після цього паломництво  військовослужбовців з року в рік проводиться в Зарваниці і в кращі фінансові роки, і в гірші фінансові роки, і під час війни. Думаю,  воно буде проводитися і надалі. Бо було Боже благословення на це, бо Церква цього хотіла, бо були однодумці, які стояли на початках організації паломництва, і були миряни, яким воно було потрібне.

-Тепер на військове паломництво з’їжджаються тисячі військових. На першому ж кількість військових була меншою. Наскільки готовими були військові їхати на молитву до Зарваниці?

Кількісно, безперечно, так, паломництво було меншим. Але географічно – ні. Тоді організатори поставили мету:  учасниками прощі  мали бути військові з усієї України. І була широка географія паломників. Зокрема, брали участь військові і з Одеси,  і з Севастополя. Хоча на той час в Києві ще не був збудований Патріарший собор. Військові і суспільство тут ще обережно ставилися до греко-католиків, добре не знали, хто вони. Але вже з часом вибудувалася довіра до Української Греко-Католицької Церкви. І взагалі, всі відкрили для себе Церкву з іншої сторони: стосунки священика і віруючого були більш наближені, дружні. Також військовослужбовці  зрозуміли, хто такий військовий капелан, священик, який говорить з ними їхньою ж мовою.

Вже на прощі здивувала рівність: всі разом проживали в одних умовах, споживали ту саму їжу, на всіх заходах були разом. Капелани не мали окремих залів, приміщень, закритих зібрань. Були разом із військовими. Здається, що це такі прості речі. Але ця близькість, відкритість і щирість привернула д себе увагу і викликала довір’я військовослужбовців.

-Чи залежить сьогодні участь військовослужбовців у паломництві від командування? Чи можуть усі охочі бійці їхати до Зарваниці на прощу?

Взагалі, всі охочі мають право і їм надають таку можливість поїхати на паломництво.

 img_3773Але в певні роки були такі речі, я б сказав дивні, коли курсантів не відпускали. Причиною було, як нам повідомили, труднощі з перериванням навчального процесу. Про цю ситуацію мені повідомив один з капеланів УГКЦ. Але питання було вирішено. І бійці взяли участь у паломництві. Зголосилося навіть більше, ніж попередньо.

У війську так побудовано, що капелан спілкується з усіма, незалежно від конфесії. Так само на паломництво можуть їхати всі охочі, не дивлячись на конфесію. Думаю, що там, у Зарваниці, під час військового паломництво має бути і командування. Маю на увазі вище командування. Ще немає в нас такого, що вище командування їде разом з усіма бійцями, але, думаю, на це потрібне час. Зараз, в умовах війни, деякі рішення важче прийняти, але щодо паломництва завжди приймається позитивно

-Цього року, у вересні, відбудеться вже восьме Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці. Як часто Ви брали участь в паломництві? (Розмова з паном Григорієм відбулася напередодні VIII паломництвa до Зарваниці, – ред.)

Я був лише на першому паломництві. Завжди про це говорив на зустрічах чи з’їздах. Сім’я моя, дружина  з дітьми, їздила частіше, а я з різних причин не міг брати участі в паломництві.  Часто чую хороші, натхненні відгуки про паломництво, про зміни, які в людей відбулося. Звичайно, хотів би поїхати ще, але також  хочу відчути, що повинен там бути. Хочу їхати не за розпорядженням, а за внутрішнім покликом. Впевнений, що  найближчим часом це відбудеться.

-Чи пригадуєте історії, пов’язані з паломництвом до Зарваниці?

Дорогою з першого паломництва до Зарваниці, заїжджав до Львова, а вже звідти їхав автобусом до Києва. Зі собою мав невеликі подарунки з чудотворного місця для працівників свого Управління:  ікони, пляшки з освяченою водою з джерела. Їхали ми вночі, майже всі спали.  І тут я різко прокидаюся. Мабуть , це було видіння, бо пам’ятаю образ Богородиці, який мигнув в очах. Виявляється, водій заснув у дорозі, і на великій швидкості автобус з’їхав з дороги. Не перевернувся, але різко зупинився.  Моя сумка опинилася аж біля водія, а я був на задньому сидінні. Могла статися аварія і могли загинути люди. Думаю, це Богородиця врятувала нас, адже їхав я після паломництва і молитви. Водій був приголомшений, що заснув, а пасажири були вражені, що все добре минулося.  Все було, як у кіно. Впевнений, це було чудо і нас врятувала Богородиця.

 Думаю, що під час паломництва головними є стан душі і віра не лише на словах. Паломництво – це внутрішні переживання. Тут виявляється віра в найвище, в Христа. Тому воно не  має бути показовим. Маю розуміти, чому я беру участь у прощі.  Не лише планувати участь тому, що маю там бути чи що мушу, але й що хочу. Має бути внутрішнє переконання. Спільна молитва, яка там відбувається є найважливішою, є вибухом енергетики і сили.

-Наскільки важливо сьогодні організовувати паломництва для військових?

Зараз такі прощі є особливо важливими. Ми говорили, ще минулого року, про те, що Церква витрачає дуже великий ресурс на підтримку військовослужбовців. Не знаю, як їй вдається і розвиватися і підтримувати наших військових на фронті і в тилу. Не має структури сьогодні, яка б такий ресурс витрачала: і фінансовий, і людський. Немає структури, яка  стоїть піліч-о-пліч із Збройними силами України, як Церква, зокрема УГКЦ.

 От минулого року було важливо, аби й учасники АТО та їхні сім’ї брали участь у паломництві.  Але там є і поранені, яким потрібні особливі умови проїзду і перебування, потрібні волонтери для допомоги. Тобто роботи і ресурсів багато. Але ми це спільно робимо.

Ми завжди інформуємо ЗСУ про те, що організовується паломництво. Охочі  брати в ньому участь завжди є.  Більше того, всі повертаються задоволеними. Тому, так, таке паломництво для наших військових є необхідним.

Прес-центр Департаменту Патріаршої курії УГКЦ
у справах душпастирства силових структур України