Перспективи медичного капеланства семінаристів КТДС

З початком бойових дій на Сході України до київських військових шпиталів почали надходити поранені військовослужбовці, які відстоювали цілісність нашої Батьківщини. Тож, відчуваючи необхідність духовної підтримки поранених, студенти Київської Трьохсвятительської духовної семінарії (КТДС), які є членами молитовного братства створили секцію медичного капеланства.

Наші завдання:

  • молитва та спілкування з поранинами бійцями та їх родинами;
  • по можливості організація матеріальної допомоги;
  • спілкування та співпраця з волонтерами і медперсоналом;
  • співпраця зі священиками-капеланами та перейняття їхнього досвіду;
  • налагодження системи медичного капеланства медичного служіння серед студентів КТДС з метою набуття пасторального досвіду.

На жаль, ми не маємо медичної освіти, проте своєю присутністю і спілкуванням робимо все можливе, щоб наблизити цих людей до зустрічі з Богом. Перед кожною зустріччю ми обов’язково спільно молимося, щоб Святий Дух відкрив наші серця та серця хлопців, яких ми відвідуємо. Серед військовослужбовців більшість є невоцерковленими людьми, тому, передусім, ми прагнемо створити атмосферу дружнього, невимушеного спілкування, і тут нам в пригоді стають наші таланти, почуття гумору, відкритість і готовність почути будь-яку відповідь. Після першої зустрічі-знайомства, важливо продовжувати відвідування, тобто робити їх регулярними. Так, поступово, входячи в довіру до хлопців та їх близьких, можемо разом молитися і спілкуватися на духовні теми. Наступним кроком вже стає запрошення до спілкування зі священиком та прийняття Святих Таїн  Покаяння та Євхаристії. Проте, навіть якщо вони не виявляють бажання сповідатися, ми продовжуємо спілкування. Дуже важливо продовжувати спілкування з людьми, які з довірою відкривають свій внутрішній світ. З ними ми стаємо друзями, тому намагаємося підтримувати зв’язок після їх виписки.

Іншою стороною капеланства у військовому госпіталі є спілкування та співпраця з волонтерами, які там служать. Поступово ми змогли налагодити приятельські відносини довіри з керівниками волонтерських груп. Співпраця полягає у тому, що оскільки поранених бійців багато, і ми фізично не встигаємо  присвятити потребуючим час, то волонтери спрямовують наших капеланів до поранених, які потребують найбільше духовного спілкування. З їх допомогою ми робимо попередню розвідку психологічної та духовної ситуації, яка панує в тій чи іншій палаті. Не менш важливим є душпастирство самих волонтерів. Наше стабільне служіння та відкритість також і у них пробуджує бажання духовного спілкування. Таким чином, для цих, в більшості невоцерковлених людей, Церква перестає бути чимось далеким і закритим. Для них вже стає нормальним явищем бачити духовних осіб, які подають руку допомоги, а отже свідчать любов Ісуса Христа. На нашу думку, спілкування з волонтерами не менш важливе, ніж праця з пораненими та їх близькими.

Оскільки військове медичне капеланстводля наших братів є новим служінням, багато елементів пасторації ми переймаємо від отців-капеланів та християнських психологів. Так в нашій семінарії відбулася лекція, яка готувала нас до зустрічі з особами, які мають посттравматичний синдром та інші  психологічні та духовні наслідки участі в бойових діях.

Отже, медичне капеланство у військових госпіталях є актуальною і надважливою справою українського сьогодення. Ми, семінаристи, не можемо стояти осторонь. Отримуючи досвід подібного служіння, по-перше, відкриваємо свої серця на потреби людей, і так поглиблюємо своє духовне життя. Справді, «по-людськи»ми бачимо, щобагато не можемо дати пораненим хлопцям, та все ж маємо нагоду спостерігати, як Бог своїм світлом і любов’ю діє в їх житті. По-друге, нашим служінням показуємо, що йдучи назустріч потребуючим, можна перейти бар’єр страху та більше довіритися Богові. По-третє, здобуваємо безцінний багаж практики, який стане фундаментом пасторального служіння на наших парафіях.

бр. Іван Мікловш, 3 курс КТДС