Отець Любомир Яворський: Я в своїй машині віз 3 тисячі пасок для хлопців на передовій

Про літургію під обстрілами та молитви на могилах сепаратистів в студії СК телеведучій Катерині Некречі розповів отець Любомир Яворський, координатор капеланів УГКЦ.

Напередодні Великодня ви були у зоні Антитерористичної операції. Якою була ваша місія?

Ми мали багато священників, які хотіли посвяткувати і принести Пасху військовослужбовцям у зоні АТО. Наших священників там було 24 – це дуже мало, але вони там були. Я їхав як рядовий капелан. Ми мусили якнайбільше огорнути принаймні батальйонів і рот, бо відстані великі і треба всіх відвідати і до кожного принести слово Боже. Ми їхали в Страсний тиждень, коли сповідали, служили богослужіння, а також привезли бійцям те, що для них зібрали громади. Я в своїй машині віз 3 тисячі пасок, які ми роздавали хлопцям на передовій. Я в своєму житті мав 33 Пасхи, але ця Пасха була єдиною поза родиною, я не був зі своїми найріднішими. Але ця Пасха була найпотрібніша – я був там, де було найпотрібніше. Військові на нас дуже чекали. Це була б велика втрата, якщо б Церква до них не прийшла.
Пасха – атмосфера невичерпної радості, ти йдеш немов на крилах. Ти вже втомлений, це вже десяте твоє місце за день, 5 тисяч образків роздав у руки військовим, а настільки маєш приплив сил і відчуття легкості, що розумієш, що тебе веде Господь Бог туди. Тут служиш літургію, а тут стріляють, а воно не страшно. Де той страх дівся? Дивлюся, що ніхто не тікає біля мене – значить будемо служити службу, молитися.

Ви приїжджаєте до греко-католиків чи до будь-якого батальйону?

Дуже багато ми відвідували греко-католиків, де нас дуже просили. Я бачив святкування, але я не бачив п’яних, все було культурно. Окрім греко-католиків були християни, православні, всі приходили на літургію, всі хотіли свята.

Де саме ви були?

Від початку Луганської області до низу, якщо дивитись на карту. Запам’ятався Старобільськ, де були поховані невідомі солдати. На Пасху, на другий-третій день, ми завжди йдемо на могили. Мене покликали хлопці помолитися туди, де були 47 могил невідомих солдатів. Помолилися, а потім до мене підійшов військовий і каже: «Отче, тут через дорогу сепаратисти поховані, може ви пішли би також помолилися до них». Мене вразило, що наші військові дуже мужні духом. У мене було дивне відчуття, коли я стояв над тими могилами, але ми маємо служити всім. Українські військові також молилися. Це дуже правильно, ми злобу зі серця маємо виганяти.

Про що найбільше питали військові?

Це класика – зброя, смерть, вбивство. Це найбільше турбує снайперів. Артилеристи не бачать постраждалих, а снайпери бачать як падає тіло, вони мучаться. Через молитву і сповідь ми намагаємося заспокоїти один одного. Часто питають – коли це закінчиться? Видно, що наші військовослужбовці хочуть, щоб усе закінчилося, це вже втома. Наші не хочуть воювати, а хочуть повернутися до цивільного життя. У наших хлопців є дух захищати, але вони миролюбні.