“Моя морськопіхотна Пасха”, – о. Андрій Зелінський

Море бачило немало, море знає багато. І якщо уважно прислухатися до таємниць, які під зоряним небом чи в тиші сонячних світанків нашіптують його солені хвилі, то можна дізнатися про найважливіше. Лише аби тиші не порушували розриви мін та агс-ні черги!.. Тоді воно обережно й несміливо розкривається й починає ділитися найсокровеннішим – своїми мріями.

Море уміє мріяти: навчилося від наших хлопців… вслухаючись у мрії їхні. Вийде морпіх вечірком на берег, запалить цигарку, перелічить у небі безпілотники – та й починає сердечну бесіду з морськими хвилями. Кому ж як не морю почути найтендітніші ритми його чоловічого серця?.. Поглядом він сонце проводжає спати, а серцем мріє. А коли мріє, то заглядає ген аж за далекий обрій – за море, за війну, за теперішнє, туди, де його люблять і чекають, де залишилась його рідна домівка, де дитячий сміх пронизує літні вечори, де чиїсь очі невтомно виглядають його з далеких доріг…

Та й сповідей морю, мабуть, довелося почути значно більше, аніж будь-кому з отців духовних. Коли навколо суцільна руїна, коли скрізь сліди людського безумства та жорстокості, коли все нагадує про смерть, так хочеться поспілкуватися з морем!!!… Море розуміє. Його м’яке тіло теж болить розривами снарядів і пронизує кулями та уламками мін аж до самісіньких глибин, аж до душі його морської. А коли в шаленому вихорі металевого безумства морю стає моторошно та сумно, воно починає мріяти… мріями наших хлопців…

Якось, одного весняного ранку, вздовж морського берегу залунали урочисті слова святкового піснеспіву, сколихуючи й морську поверхню й чорні смуги на матроських тільниках: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав…” У повному дисонансі із зруйнованим світом, у самому осерді суцільної руїни… І море зрозуміло, підхопило, захвилювалося. Того ранку пострілів не було чути. І великі білі мартини крізь імлистий ранок урочисто понесли переможний мотив пасхального гімну понад морською поверхнею туди, де люблять і чекають… І туди, звідки лунають постріли та долітає голос смерті… Аби не забракло віри в перемогу добра. Бо ж Христос воскрес! Аби життя не завмерло, а продовжувало свою боротьбу. Аби сонце не боялося сходити над нашим морем, а наше море – мріяти, заглядаючи за власні обрії. Аби смугасте серце українського морпіха не втомилося любити!!!…
Я був. Я бачив і чув: і море, і його мрії, і наших хлопців… image