#Листивійни. Лист сестри полеглого Героя Куришко Ірини Русланівни

У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.

Куришко Ірина Русланівна, 1996 р.н, сестра загиблого солдата Куришка Ярослава Руслановича, с.Карасин, Сарненський район, Рівненська область.

“Привіт, братику!

Я ніколи не писала таких листів. Я ніколи не могла подумати, що буду писати лист Тобі, та ще такий, якого Ти не прочитаєш, а можливо, хоч мене почуєш! Але знай, мені без Тебе тяжко, Ти моя опора був, і є, і будеш, моя підтримка, мій друг і рідний братик! Мені так не вистачає Твоїх настанов, Твоєї посмішки, Твоїх сильних рук!

Знаєш, що саме щасливе дитинство, це наше з Тобою, Ярославчику! Ти завжди зі мною! Пам’ятаєш, як робили шкоду і як разом нас мама сварила? А зимою? Пам’ятаєш, як цілими днями на вулиці – сніжки, хокей, і як просто любили повалятися в снігу. Братику! А пам’ятаєш, як я захворіла? Ти мене лікував і змушував їсти чорну редиску!

А Новий Рік? Як ми любили цю атмосферу, тато приносив з лісу запашну ялинку, і ми з Тобою прикрашали, а потім на ніч ложили подушки і засинали під ялинкою, а зранку, проснувшись, раділи подаруночкам, йшли до мами і тата в кімнату і розповідали, що дід мороз нам подарував, сиділи і їли мандарини!

Я пам’ятаю, як Ти приїжджав останній раз додому! Я тоді приїхала з навчання, Ти мене зустрічав, пам’ятаєш? А пам’ятаєш, як я вийшла з автобуса і міцно Тебе і довго обіймала, як ніколи, наче відчувала, що більше не обійму.

У нас йде ще війна. Кожного разу я намагаюся прокинутися з надією, що війна закінчиться… Але кожного ранку чути лише про втрати, – чиїсь зламані знову долі, зруйновані надії, невиправдані сподівання!

Братику, як мені Тебе не хватає! Ти мені часто снишся, як завжди усміхнений і у військовій формі! Я приєдналася до волонтерського центру «Сарни», вирішила допомагати хлопцям на передовій. Саша Котяй, товариш дитинства, сказав, щоб я не корчила з себе волонтера і не позорилася, але Твої побратими і інші мене підтримують, Ти знаєш як мені плювати на думку якоїсь гнилої людини, і я роблю те, що подобається в першу чергу мені!

Так тяжко дивитися на батьків, вони так сильно посивіли! Як сильно плаче тато, терпить, а потім знову плаче,  мовчу вже за маму. Ти знаєш, вони дуже Тебе люблять! Мама вже 6 рік не знімає чорну хустку!

Ти хотів мати племінників, бачити мене щасливою, так ось – донечку я назвала в Твою честь – Ярославою! Повсюду Твої портрети, вона знає, що це її дядько Ярослав. Вивчили гімн України, символи України. Хочу, щоб вона була такою патріоткою своєї держави, як Ти!

Ми з Тобою не набулись! Скільки було ще мрій з Тобою! Не наговорилися, братику, з Тобою! Я завжди буду пам’ятати Твою підтримку і Твоє плече! Твої поради не забуду, старався всім чим міг допомогти!

Я щаслива ,що є в мене такий, як Ти, хоч Ти і на небі, але Ти поруч! Я пишаюся Тобою! Я сумую за Тобою!”

Твоя сестричка Іра

Інформаційна довідка: солдат Куришко Ярослав Русланович, село Карасин, Сарненського району Рівненської області 09.02.1994 р. – 08.08.2014р., 30-та окрема механізована бригада.

http://memorybook.org.ua/14/kurishko.htm

#Листивійни