Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів родичів та друзів полеглих Героїв до своїх найдорожчих у рамках проєкту “Листи війни”.
Лист сестри Марини Ткаченко до брата Миколи Потапенка.
ПРИВІТ, БРАТИКУ!
Давно не чула твого голосу. Давно тебе не бачила. Я дуже скучила за тобою. З батьками все добре. Постаріли вони дуже. Я їх бережу.
Завжди виглядаю тебе, коли приїжджаю додому. Плачу біля твоєї машини (щоб мама не бачила) і не можу сісти за руль. Вона твоя. Твоя «Ластівка».
Завжди купляю щось «добреньке». Ти питав, що я тобі привезла.
Коли ти був малий, переживала, щоб не вліз в погану компанію, сварила, щоб не блукав довго з хлопцями. Покривала перед батьками, коли курив і приходив додому пізно. Червоніла в школі за твої витівки, але батькам не розказувала. Не раз сварилися, щось не могли поділити. Ти менший брат, знай своє місце.
Армія. Я їхала до тебе за останні гроші. Важко переживала розлуку. Плакала, не спала ночами, чекала додому.
Перші дівчата. Намір одружитися. Ти виріс. Але для мене назавжди залишився меншим братом.
Витягла тебе з села до міста, хотіла кращого життя для тебе.
Робота. Сім`я. Діти. Ти став хрещеним батьком моєму сину.
Про негаразди і труднощі в житті ти ніколи не розказував. В тебе завжди все добре, ти завжди посміхаєшся, співаєш і сиплеш жартами на кожному кроці. Ціле життя попереду.
В 2015 прийшли з військкомату з повісткою. Вигнала. Збрехала, що ти давно не приїжджаєш. Хотіла вберегти від усього лихого. Тобі не сказали нічого, щоб не тривожить.
З дитинства працьовитий. Так мама навчила нас, всі справи доводив до кінця. Робота, робота, робота…
В лютому 2022 пішов у військкомат сам. Три дні брав штурмом. Я просила, щоб не йшов. На кого батьків залишиш. «Щоб моєму сину не було соромно за мене», – сказав і пішов.
«Не хвилюйся за мене. Бережи батьків», – так закінчувалася кожна наша телефонна розмова.
Безсонні ночі і молитви. Безкінечні прохання Бога зберегти тебе і всіх наших хлопців. 18 листопада 2022 року остання телефонна розмова: «Не хвилюйся, певний час не буде зв`язку. Знай – я в полон не здамся. Одна граната завжди при мені. Не хвилюйся.»
Безсонні ночі. Молитва. Сльози. Чекаю. Телефон в руці 24/7.
07.12.2022 року в 11:13 дзвінок з військкомату «Ваш брат, Потапенко Микола Вікторович, 04.06.1979 р.н. загинув в бою в місті Авдіївка Донецької області».
Мій менший брат, моя підтримка, моя розрада, мої крила, надійна опора і дорога мені людина – загинув. Не відступив, не здався в полон, загинув, захищаючи батьків, дітей.
Чи можна описати біль, який розриває і водночас спалює твою душу. Чи можна описати той стан, коли тебе вбили, а ти забув померти.
Купляючи одяг, продавці мені кажуть: «Вам не личить чорний одяг». Я відповідаю, що не ношу чорне вбрання.
Я ношу траур.
Траур за всіма братами, які загинули за мою свободу, за право бути українкою, за велику розкіш розмовляти рідною мовою, ходити по рідній землі.
Я дякую всім Героям, які віддали своє життя боронячи рідну землю України. Вічна слава нашим янголам небесного війська!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Героям нації – Честь!
Полеглим за волю – Вічна Пам’ять!
Інформаційна довідка про Воїна:
Потапенко Микола Вікторович (04.06.1979-07.12.2022) позивний «Дєд».
Народився 04 червня 1979 року в селі Шкнева Поліського району, що на Київщині.
Місце служби – 110-та окрема бригада імені генерала-хорунжого Марка Безручка, снайпер.
Заринув 07 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу з боку противника в м. Авдіївка (Шахти) Донецької області.
