#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Синюк Олени Петрівни

У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.

Синюк Олена Петрівна, м. Полтава, мати загиблого солдата Синюка Дениса Сергійовича, військовослужбовця 95-ї окремої аеромобільної бригади.

Лист сину

Синочок мій рідненький! Коли я думаю про тебе, все життя проходить перед очима, як одна мить… Народився в м. Полтаві і зразу наповнив наше життя щастям, радістю та швидким рухом. Намагаюсь згадати, коли ти плакав, – не пам’ятаю, ти вже народився мужнім і терплячим, завжди, коли треба було плакати – сміявся… З самого малку не любив огорожі, або замкнутого простору, дитячий манеж – це не для тебе, весь простір  навкруги повинен бути вивчений твоїм допитливим оком і прощупаний маленькими рученятами. Ніколи не повзав на колінах, одного разу встав на ноги – і побіг… побіг вивчати світ довкола. Коли тобі було 2 роки, ми поїхали в село до бабусі, скільки там було простору навкруги! І все це треба було розпізнати і вивчити. Пам’ятаєш, як ти бігав знайомитись то до собаки в будку, то до свині, то до корови… Вся домашня худоба  з подивом дивилась на маленького, сміливого хлопчика, який завітав до них в гості, а я тільки встигала тебе витягувати від них. Ти любив ганяти по луках на велосипеді і допомагав бабусі пасти гуси! А ще любив пити «парне» молоко і їсти хліб, пишний і духм’яний, який  бабуся тільки дістала з печі.

В садочку з першого дня знайшов своє місце і друзів.  Ти народився в рік півня  і завжди просинався рано, тому проблем з раннім підйомом у нас ніколи не було. Завжди просинався з гарним настроєм і готовий далі пізнавати світ. В шість років ми з тобою пішли подивитись як діти займаються танцями ( я сподівалась, що тобі сподобається і ти залишишся там вчитись танцювати), але то були мої сподівання, ти категорично заявив, що на танці ходити не будеш ніколи. І тоді ми з тобою пішли на тхеквондо,   тут ти знайшов себе. Ти біг в спортзал з захватом , ніколи не пропускав жодного тренування і потім продовжував займатися спортом, це було карате, бокс.

Школа! Ти пішов в Полтавську школу №17 в 2000 році. Значна частина твого життя пройшла тут. В цій школі тебе навчили любити свою домівку, своє місто, свою країну. В ній ти навчався вісім років, а в мене таке враження неначе пройшла одна мить. В тебе були друзі і вчителі. Там ти сидів за партою і грав на сцені в театральній студії. Займався спортом. Ніколи не жалівся на вчителів, на друзів, з усіма знаходив спільну мову, іноді бешкетував і мріяв… Про що ти мріяв? Вже тоді ти мріяв, що станеш військовим і будеш захищати мене і всіх навкруги. Ми з тобою разом передивились всі  фільми на військову тематику,  про те, як зародився десант і хто його «БАТЯ»… Закінчив вісім класів і вирішив вступати до військового училища в м. Кременчук, але не склалося. Поступив в Полтавський політехнічний технікум.

Тут почалося інше, вже доросліше життя. Але таке ж веселе і трохи безтурботне. Навчаючись у коледжі ти зустрів свою першу любов ( я так думаю, що то і була любов на все твоє, коротке життя). Також тут ти почав тренуватися в військовому клубі «ВОЇН». Брав участь у житті коледжу, а також вирішив піти працювати.

Закінчилось навчання в технікумі, пройшов випускний , настало доросле життя. Багато хлопців думають продовжувати навчання у вищих навчальних закладах (щоб не піти в армію), але не ти. В тебе питання не виникає : Що робити далі? Ти впевнений в своєму майбутньому – армія!  Настала осінь, ти не чекав, коли прийде виклик від воєнкома, ти чітко знав чого хочеш: служити в самих елітних військах Збройних сил України, в десанті, в 95 аеромобільній бригаді! Я ніколи не бачила, щоб хлопець так хотів служити в армії, мені здавалось, що всі тільки і намагаються, щоб «відмазатись», а ти казав, що не бачиш свого життя без армії. Тебе взяли на службу в цю бригаду, як ти гордився цим! Здавалось, що більшого щастя тобі не треба. 

Я пам’ятаю, як ми приїхали до тебе на присягу в Житомир (два місяці  до того  ми не спілкувались, бо у вас було навчання і телефонами користуватись не дозволяли). Ось ти виходиш на зустріч до нас, від тебе залишилась половина того Дениса, що пішов до армії, але очі «горять» від гордості, що твоя мрія здійснилась: ти служиш в ДЕСАНТІ! Вже потім ти розповідав як відбувалось навчання, як вас ганяли, але жодного слова скарги на труднощі… Ти прийняв присягу на вірність народу України. А потім ми пішли гуляти по місту… Ти, в своїй формі, але зверху розстебнутий, так, щоб було видно тільняшку (ви, десантники, особливі, так не дозволено ходити по статуту, але у вас свої закони, і тільняшка повинна виглядати)… Це був 2012 рік.

Березень 2013року – ти подзвонив мені і сказав, що зі мною хоче поговорити командир батальйону і передав трубку: «Ваш син написав рапорт з побажанням перейти на контрактну службу», – почула я . «Ви повинні дати свою згоду, або відмову», – і далі: «Ви повинні розуміти, що це армія і є  небезпека, тому що воїнів можуть направити на службу в іншу країну і Ваш син може приймати участь в бойових діях». Що я могла відповісти? Мій син – чоловік і приймає доросле рішення, я не можу йому завадити. Я дала свою згоду… Почалась служба за контрактом…Ти часто дзвонив і розповідав як проходять навчання: як ти вперше стрибнув  з парашутом , як ви виходите на полігони і навчаєтесь виживати, багато всього… Приходив у відпустку, потім знову армія… Я була щаслива, що тобі подобається служба в армії, що ти знайшов своє місце в житті і я так заспокоїлась, навіть ніякої тривоги не  відчувала.

Але ось кінець 2013 року і початок 2014, в країні неспокійно. Хто б міг тоді подумати, що буде війна, затяжна… Легендарний нині підрозділ 95-ї окремої  аеромобільної бригади, щойно розпочався конфлікт, вирушив на захист рідної України.  28 березня вся бригада покинула Житомир, квапили події, що розвивалися на кордоні з Кримом і на Донбасі… Синочок мій, ти завжди заспокоював мене і говорив: «Мамулічка, все буде добре…» , і я  тобі вірила. Ніхто тоді, у березні 2014 року, й гадки не мав, у якому пеклі доведеться опинитися… Ти разом з товаришами відбивав телевишку на горі Карачун, а вже в червні йшов на штурм Слов’янська. За виконання завдання з визволення  Слов’янська ти отримав відзнаку «За зразкову службу», потім «За воїнську доблесть». Де ви тільки не воювали: Красний Лиман, Лисичанськ, Савур-могила, Тельманово, Трьохізбенки, Авдіївка, селище Спартак… Твої друзі згадують тебе як приклад доблесті і хоробрості в бою, як найпозитивнішу людину в батальйоні, хто підтримував і підіймав настрій навіть в найскрутнішій ситуації.

Того дня відбувався наступ на шахту «Бутівка». Більшість бійців не могли виконувати свої безпосередні обов’язки, тобто воювати. Хтось поранення мав, хтось хворів, а дехто просто боявся за своє життя, до пори зламався, у полон страху потрапивши. Але не ти! Твої друзі пропонували тобі залишитися, бо  були недобрі передчуття, але знали  відповідь: «Ніхто, крім нас!»…

26 січня 2015 року – найстрашніший день в моєму житті. Той телефонний дзвінок – Ваш син загинув… І все, моє життя немов також скінчилось. Синочок, це не правда, ти не загинув, ти завжди поряд зі мною… Коли пішов в армію, ти сказав одного разу: «Мама, я іду дитиною, а повернусь справжнім чоловіком!». І повернувся «ГЕНЕРАЛОМ В НЕБЕСНОМУ СТРОЮ!». Тебе нагородили почесним орденом: «НАРОДНИЙ ГЕРОЙ УКРАЇНИ». Я буду завжди гордитись тобою. І обіцяю буди сильною і мужньою, бо я мама Народного  Героя, хоча це дуже важко і скільки часу не проходить, мені буде завжди тебе не вистачати…

А ще твоя  донечка, Настюша, вона пам’ятає про тебе, дарує  тобі свої малюнки і запитує: «А папа забрав мій подарунок?». Вона дуже схожа на тебе, це моя втіха, моя гордість, це подарунок долі – подарунок від тебе, рідний мій… Я хочу думати, що твоя донька виросте такою ж, як ти – сміливою, здатною вирішувати свої проблеми, що вона буде справжньою людиною, буде любити нашу Україну, як любив її ти…

Твоя мама

Інформаційна довідка: солдат розвідник, позивний «Чіп», Синюк Денис Сергійович народився 31 травня 1993 року у м. Полтава. Загинув 26 січня 2015 року, с. Спартак, Ясинуватського р-ну, Донецької області.

Більше про Героя за посиланням: http://memorybook.org.ua/21/senukdenis.htm

#Листивійни