Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів родичів та друзів полеглих Героїв до своїх найдорожчих у рамках проєкту “Листи війни”.
Лист матері полеглого воїна Стариченко Світлани Борисівни (м. Лебедин, Сумська область) до свого полеглого сина, Воїна Стариченка Едуарда Вікторовича, 1989 р.н.
Едік, привіт!
Синку, ти завжди переживав за мене, коли я залишалася на самоті. І ти, по можливості, дзвонив багато разів по телефону, контролював, бо переживав, як я одна справляюся по дому. Ти домовлявся із сусідами, щоб допомагали мені, а тепер залишив одну на все моє життя… Тяжко, дуже тяжко з цим жити.
Едік, я не можу уявити, як далі жити без тебе, але я мушу, така моя доля. Кожного ранку я вмиваюся сльозами. Запалюю свічку, цілую фото, молюся і плачу. Чому, чому таке коротке в тебе життя? Де взялися ті прокляті орки на нашу долю?
Мало за цей час ми з тобою говорили: то ти навчався, то я була на заробітках. А зараз, коли я вільна, на пенсії, весь свій час могла б бути поруч, погладити твою голівку, обійняти, як ти завжди говорив: “Мамо, приляж біля мене”. Ми з тобою були одне ціле… Як тебе, Едік, вирвали з мого серця, гіркоту знає тільки Бог.
Ми завжди планували з тобою все вдвох, робили разом, раділи нашим успіхам, переживали за все, хоч переживань було дуже багато.
Тобі хотілося завжди бути на висоті, але ти того вартий. Я, синочку, тебе недооцінювала. Але ти доводив, що найкращий, своїми успіхами у навчанні, коли в університеті здав екзамени: англійську на п’ять, сопромат на п’ять, а в музичній школі в тебе одного була оцінка п’ять із сольфеджіо. І як викладач тебе хвалив, скільки багато було таких приємних моментів у твоєму житті, коли я пишалася і гордилася твоїми успіхами. Ти, синочку, був розумним і добрим, сміливим і відповідальним.
Зараз моє життя розділилося на до і після… Не знаю, як я буду жити далі. Просто мене підкосило, я не опустилася, але здаю, бо тяжко залишатися наодинці з таким горем.
Синочку, люблю тебе безмежно. А ще я зробила в твоїй кімнаті музей. Так мені сказали сусіди. І говорили, що не потрібно, бо я не видержу, але я хочу, щоб все твоє було поруч зі мною, щоб на кожному кроці все нагадувало про тебе, синку. І я зараз цим живу, любий.
Мама
Інформація про Воїна: солдат Стариченко Едуард Вікторович 16.01.1989 року народження, позивний “Хаба”. 406 окремий стрілецький батальйон, навідник. Прикомандирований 72 бригада, стрілецький батальйон.
#Листивійни
