Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів родичів та друзів полеглих Героїв до своїх найдорожчих у рамках проєкту “Листи війни”.
Лист матері Стахів Надії Ярославівни (м. Івано-Франківськ) до свого полеглого сина солд. Стахова Тараса Володимировича.
Мій найдорожчий, моя надіє, мій синочку!
Безмежно люблю тебе. Минув рік, але досі моє серце відмовляється прийняти ту лиху чорну звістку про те, що тебе вже немає. Мій світ змінився. Ні, правильніше сказати – розділився. Тепер я живу у двох світах: один світ – це буденна рутина, де я виконую роль примари, а в другому світі ти. І там, на жаль, є тільки безмежний біль, смуток, відчай, сльози, усвідомлення неможливості тебе повернути назад, сюди, на грішну землю. Ці світи чергуються між собою довільно, який з них переважить, такий і настає часовий проміжок. Це не день, доба, чи тиждень. Достатньо найменшої причини: запитання чи погляду знайомої людини, побачити схожого на тебе хлопця, побачити як фотографуються студенти, відчути запах їжі, яку ти любив… І все… мене немає… Я плачу іноді добами, тижнями, не перестаю… Мої очі перетворилися у солені озера з величезними покладами солі, яку неможливо вимити з них прісною водою. Ця сіль в очах завдає мені фізичного болю, щосекунди, нагадуючи, що ти там десь…, дуже далеко…
Їду на цвинтар для того, щоб щоразу переконатися, що це правда. Правда, що немає майбутнього, твого майбутнього!… Тебе чекало найкраще майбутнє, перед тобою були відкриті всі двері! Ти знаєш, що найбільше щастя для мене було б бачити тебе щасливим, здоровим, зі своєю дорогою у житті. І ти обрав свій шлях… А я тепер маю прийняти твоє волевиявлення, твій вибір, бо я тебе люблю. Ти був дуже щасливий у своєму рішенні – захищати рідну землю! І у свої вісімнадцять, як виявилося, став прикладом і натхненником для свого підрозділу, тому я пишаюся тобою, мій найдорожчий, улюблений синочку !
Я ніколи не могла навіть уявити, що ти такий мужній і безстрашний. Так, ти завжди відрізнявся від інших дітей. Тарасик, Тарасулька, так ми тебе називали вдома. Ти такий світлий і досконалий. У дитинстві любив павуків, різних комах. Завжди їх брав у руки з любов’ю, з якоюсь ніжністю, боячись завдати їм шкоди. Але найбільша пристрасть – це коти! На вулиці не міг спокійно пройти повз будь-якого кота чи кицьки. Завжди гладив їх і пригортав до себе.
Намагаюся згадати про “погані звички”, щось “неідеальне” в ТОБІ, і, правду кажучи, не можу нічого такого пригадати. Мама твого однокласника Пашки сказала мені: ,,Твій Тарас найкращий!!! Завжди найкращий!”
Ти зростав ще тим бешкетником! І нам, твоїм рідним, завжди було весело з тобою, аж до сліз. Дякую тобі, синочку, за те, що ти ще з дитинства, навчив мене радіти всьому у житті, за те, що обрав мене своєю мамою!
Дякую тобі, мій сину, за твою гідність і честь.
Люблю і обіймаю тебе, Тарасику!!! Ти завжди зі мною!!!
МАМА
Інформація про Героя: солдат Стахів Тарас Володимирович, доброволець ДФТГ “ХАРТІЯ”. Народився в м. Івано-Франківську 18.01.2004 року, загинув 15.01.2023 року в с. Опитне Бахмутського р-ну Донецької області.
Нагадуємо, листи до Проєкту приймаються в електронній та друкованій формі на електронну адресу donation4ua@gmail.com або dubchak-natalya@ukr.net та за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 5, 2 поверх, офіс 213.
Контактний телефон: 0968498057 – координаторка проєкту Наталія Дубчак.
