#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Марії Карпівни Боняківської
У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.
Марія Карпівна Боняківська, проживає у м. Полтава, мама загиблого старшини міліції Боняківського Валерія Євгеновича («Кабул»).
“Жінка-мати
Мати… скільки почуттів і емоцій стоїть за цим словом. Це і недоспані ночі, і щастя, і радість, і гіркий біль… Я вдячна Богу, що Він дав мені таку можливість – стати матір’ю, хоч і за третім разом.
Наче в кіно, зринають в пам’яті картинки з життя. Ось акушерка вигукує: «А у вас синок! Яке гарне дитя!» І дійсно, хлопчик був схожий більш на дівчинку – волосся темне, а на біленькому личку під довгими віями голубі, як два озерця, оченята.
Коли синочку виповнився сьомий місяць, трагічно загинув його батько, і прийшлось маленького Валерчика віддати в дитячі ясла, а самій піти на роботу. Час був такий… Хлопчик часто хворів і хто б міг подумати, що він у майбутньому стане льотчиком!
А ось і школа, куди син пішов із задоволенням. Проблем під час його навчання в школі у мене не було. Якщо щось не так – він сам вирішував свої проблеми. Сам ходив на плавання, на вільну боротьбу, дзюдо і до художньої школи. Біля нього, хлопця веселого і з почуттям гумору, завжди юрбилося багато хлопців, і, звичайно, дівчат. В шкільні роки він пізнав і перше своє кохання.
А ось і останній дзвінок. І Валерій, стрункий юнак, з маленькою дівчинкою із дзвоником в руках повідомляють про закінчення навчання. Настала пора вибирати свій шлях у житті. У сина було дві мрії – стати льотчиком і художником. Він вибрав першу.
Спочатку був Ворошиловград (Луганськ), потім – Грозний, Чечено-Інгушетія. Як виявилось, їх готовили для війни в Афганістані. На щастя, в цей час вийшов наказ про вивід військ з Афганістану. Валерій, офіцер запасу, повернувся додому, встигнувши побувати в полоні.
Далі – сім’я, діти. Прийшов час реалізувати свою другу мрію, тому що військова кар’єра скінчилась. Разом з атестатом середньої освіти, він отримав і червоний диплом художньої школи.
Валерій став відомим художником Полтави. Він брав участь в міських, обласних і закордонних виставках. Його картини розлетілись по всьому світу.
Та постукала в дім звістка – війна…, яку чомусь скромно стали називати АТО, яка продовжується і до цього часу. Не зміг офіцер-художник картини далі писати, пішов свою родину, свою Полтаву, свою країну захищати. В травні 2014 року, будучи старшим лейтенантом, пішов добровольцем, рядовим в добровольчий корпус Правого Сектору. Вони допомагали молоді ЗСУ.
Добровольці йшли туди, де було найважче, а згодом найбільше часу були в Пісках, допомагаючи 93-й бригаді. А особливо – кіборгам. Він один під прицілом снайпера ухитрявся носити кіборгам одежу і їжу.
Звичайно, добровольців ніхто нічим не забезпечував. І син просив у мене допомоги, із тилу. Труднощі сина – це труднощі матері… І я переправляла і одяг, і взуття, і бронежилети і т.і. Навіть переправила гроші, за які потім син там в ДНР зміг купити собі автомат. З часом добровольців з’єднали з «Дніпро-1».
Всім сина забезпечила, всім, чим могла. І все ж, не вберегла… 16 жовтня 2014 року Валерій загинув… Залишилася ним недописала картина, як і недожита ним остання осіння днина.
Врятованого на теренах війни Валерієм австралійського страуса переправила в Полтаву, виконавши і цю його мрію і останнє бажання. В пам’ять про сина, назвала страуса його позивним – Кабул. Не стало бійця з позивним Кабул, є тепер страус з ім’ям Кабул, який виявився гарним батьком для молодих страусят.
Поховали сина на Алеї Слави в Полтаві. На вигравірованому фото синок посміхається. Я приходжу, вдивляюсь в рідне обличчя сина, і наче чую його голос: «не плач, мамо, не плач, витри свої очі… Поглянь, я ж тобі посміхаюсь, і ти мені посміхнись. І не журись… Живи з гордо піднятою головою, бо ти мати захисника і героя».
Ось таке моє материнське щастя і така моя доля. Ростила єдиного сина, а виростила Героя.
Свої бажання і я висловлюю у вірші «Звернення матерів».”
Інформаційна довідка: старшина міліції Боняківський Валерій Євгенович, 14.01.1970 р.-16.10.2014 р., полк особливого призначення «Дніпро-1».
Детальніше про Героя: http://memorybook.org.ua/2/bonyakivsky.htm