#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Куцмай Галини Степанівни

З нагоди Дня Матері Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів від матерів наших полеглих Героїв у рамках проекту «Листи війни».

Куцмай Галина Степанівна, 1963 р. н., м. Київ, мама старшого солдата Куцмай Вячеслава Васильовича ( 07.11.1986 р. – 21.05.2018 р.), 24-та Окрема механізована бригада ЗС України.

«Привіт, мій любий синочку!

Як твої справи? Що нового там, на хмаринках? Я розумію, що тільки вчора ми з тобою розмовляли в моїх снах… Але ж ти бачиш згори – знову загиблі і поранені на фронті…Плачуть убиті горем матері… Мені дуже часто кажуть: «час лікує», але це неправда, не лікує… З кожним днем все тяжче без тебе жити. Так хочеться почути твій голос, обійняти. Вже майже два роки, як тебе немає поруч. Немає ні дня, ні хвилинки, щоб я про тебе не думала. Готую твої улюблені страви. Ти любив пельмені і завжди допомогав мені готувати. Допомогав мені завжди і у всьому. Мила вікна і плакала. І в цьому ти мені допомогав. Саме так… В минулому часі. Бо звикнути до того, що твоя дитина загинула – неможливо. Усвідомити важко, а звикнути – неможливо. Я розумію – життя повне рішень… Не буває життя без свободи. Життя без свободи – то і є смерть. Ти обрав боротьбу за свободу. Для цього тобі довелося піти добровольцем на фронт, пройти полон, отримати тяжке поранення, а згодом загинути, відбиваючи напад ворога. Я твоя мама. Я народила тебе. Я раділа твоїм успіхам, переживала разом з тобою твої розчарування та помирала кожен раз, коли ти не відзвонювався мені з фронту. Скільки безсонних ночей, скільки сліз в подушку. Ти – Герой! Я не можу не пишатися тобою. Я хочу, щоб ти це знав, почув, відчув: Я пишаюся тобою!!! Я пишаюся  твоїм: «Якщо не я, то хто?».  Пам’ятаєш, як ти сказав мені: «Мамо, якщо всі будуть думати, як ти, то хто буде захищати нашу Україну?».

Не такої долі я хотіла для тебе, синочку. Як кожна мама я мріяла погуляти на твоєму весіллі, дочекатися внуків, але не судилося… Ти ніколи не дозволяв, щоб я тебе проводила. «Мамо! – до порогу і все!»… Ти навіть не уявляєш, синочок, що тоді відбувалося, що я відчувала, коли закривалися за тобою двері… Знаєш, Синочок, друзі, щоб втішити мене, кажуть, що я виховала Героя, що Герої не вмирають… Так, ти – Герой… І ти помер… загинув… Але не для мене. І не для побратимів. І не для друзів. І не для маленького Бориславчика. Для якого « дядя Сява – Герой». Приходь в мої сни частіше… Я сумую… Передай привіт батьку. Адже ви вже цілий рік разом. І колись я розповім тобі, як ми перемогли. І що все це було немарно. Обнімаю міцно.»

Твоя мама

Старший солдат Куцмай Вячеслав Васильович народився 1986 року в місті Київ; навчався на юридичному факультеті КНЕУ.

З травня 2014 служив у взводі спецпризначення БСП НГУ «Донбас», пройшов бої за Іловайськ. Потрапив у полон, звільнений в грудні 2014-го. 2015 року повернувся в батальйон, воював у Широкиному у складі протитанкового взводу. У жовтні 2016 року з побратимами перейшов до 16-го батальйону; брав участь у блокаді торгівлі з ОРДЛО. Надалі служив у розвідвзводі 3-го батальйону 72-ї бригади. У бою 20 липня 2017-го зазнав поранення руки; тоді загинув молодший сержант Олег Черноконь, півроку лікувався у шпиталях. Після виведення 72-ї бригади з фронту – в 24-й бригаді, старший солдат, старший оператор взводу розвідки.

21 травня 2018 року вранці група розвідки вступила у бій проти ДРГ терористів з 10 осіб на околиці селища Південне (присілок Чигирі) Торецької міської ради; у ході бою загинули Вячеслав Куцмай- від уламку гранати, що влучив у скроню, прикривши собою побратима – та молодший сержант Андрій Маслов, четверо вояків зазнали поранень; ворог зі значними втратами відступив під прикриттям шквального мінометного вогню.

Відбулося прощання на Михайлівській площі, до жалобного коридору долучились уболівальники мадридського «Реалу» – які приїхали на фінальний матч Ліги чемпіонів і були у цей час там.

Похований на Лук’янівському військовому кладовищі.

Без Вячеслава лишилась мама.

#Листивійни