#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Харчук Ірини Михайлівни

Напередодні відзначення Дня Матері в Україні Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ розпочинає друк листів від матерів наших полеглих Героїв у рамках проекту «Листи війни».

Харчук Ірина Михайлівна, 1954 р.н., м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., мама солдата Цвітненко Андрія Сергійовича, батальйон «Дніпро-2» (20.03.1975 р.-17.12.2014 р.).

“Добрий день, мій рідненький, моє сонечко!

Пишу тобі листа, дуже хочеться поспілкуватися з тобою, але спілкування у нас однобоке – я говорю, а ти мовчиш… Андрійку, скільки всього в житті сталося, скільки води зійшло, а тебе все немає. А сказати тобі так хочеться, поділитися, дати оцінку тому чи другому явищу, людині, обставинам, знати та вислухати твою думку. Ти в мене гарний, співчутливий, ввічливий, стриманий, патріот. Тільки чого так рано ти мене залишив на цій землі? Дуже важко без тебе. Коротке та нелегке життя ти прожив. Знаєш, сину, матері хочеться, щоб діти були щасливими, щоб краще за батьків жили. А ти, мій рідненький, лежав поранений на луганській землі, а я не знала, як же тобі боляче було і як же,я могла не відчути цього?

Ти приходиш до мене у снах ……чистим, охайним, гарно вдягненим, то, я сподіваюсь, тобі там добре.

Сестричка твоя, Світланка, уже закінчила університет, має диплом, має роботу, ви ж мої «діти залізничники». Синок твій, Костянчик, навчається в школі. 18 квітня йому виповниться 11 років, на тебе схожий, багато звичок твоїх, такий же рухливий, як ти. Йому не вистачає тебе, душа в нього тонка, при спогадах про тебе, плаче.

Знаєш, я тепер зрозуміла, про кого співав твій кумир В. Цой у пісні “Звезда по имени Солнце”! Тепер ти – моя “Звезда по имени Солнце”.

І ще, я хочу з тобою поділитися, дякуючи Богу, я змогла не озлобитися, не закритися в собі, і надалі любити людей, любити життя, бути лагідною, творити добро, такою, як ти мене і знав. Скажу навіть більше, вперше за 5 років, мені захотілося поміняти дещо в своїй шафі.

Дуже прикро, що йде війна і ллються сльози матерів, дружин, діточок. Але те, що ви зробили, заслуговує великої поваги Українського народу до вас, захисників України. Усі хлопці, які знаходяться в окопах, і ви, які загинули, це справжні Герої, сини нашої України. У кожного своя історія, але всі ви опинилися на цій неоголошеній війні з єдиною метою – захистити свою землю, своїх близьких та рідних людей. Йшли, бо по-іншому просто не могли, адже розуміли: якщо не ми, то хто? А далі було пекло, життя кожної миті могло обірватись, життя на відстані польоту кулі. Але, синочку мій, ви не злякалися, не сховалися, не виїхали з країни, а з честю стали на захист своєї Батьківщини. Я тобою пишаюся, ти моя гордість, я виховала патріота! Сонечко моє, пробач, що я живу, а тебе немає, я не знала, що так станеться в моєму житті.”

12.04.2020 р.                                                                             Мама

Солдат Цвітненко Андрій Сергійович

Народився 20.03.1975 р, с. Ранній Ранок, Криворізький р-н, Дніпропетровської області.

Загинув під м. Лисичанськ, Луганська область, 17.12.2014 р.

1993-го закінчив Гейківську ЗОШ. З того ж року працював на Криворізькій дистанції колії Придніпровської залізниці. Пройшов строкову службу у прикордонних військах – на кордоні з Придністров’ям. Демобілізувавшись, повернувся на залізницю, працював монтером колії, мостовим обхідником та товарним касиром. Від 2001 року- начальник станції Гейківка. 2002 року закінчив навчання в Дніпропетровському технікумі залізничного транспорту, здобув кваліфікацію техніка-експлуатаційника. 2007 року переведений черговим по станції Мудрьона, звільнився 2009 року. Громадський активіст, член партії ВО «Свобода».

Мобілізований 23 серпня 2014-го, гранатометник 39-го окремого мотопіхотного батальйону «Дніпро-2»

Зазнав важкого поранення на блокпосту біля залізничного мосту через річку Сіверський Донець — поблизу Лисичанська.

Помер 17 грудня 2014-го – травматичний крововилив у мозок.

Залишились мати і син.

#Листивійни