#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Іванько Віри Петрівни

З нагоди Дня Матері Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів полеглих Героїв до своїх синів у рамках проекту “Листи війни”.

Іванько Віра Петрівна, 27.05.1961 р.н., Чернігівська обл., Носівський район, село Ганнівка, мама молодшого сержанта Іванька Олександра Володимировича в/ч 1965.

«Здраствуй, наш любий, рідненький і дорогенький Синочок!

Сонечко ти наше, яке раніше світило, а тепер тільки темні хмари над нами. Сашка, синочок – герой ти наш! Якби ти знав, як нам дуже тяжко і важко жити і ходити по світу без тебе. Як нам тебе не вистачає. Як ми сумуємо за тобою. Коли всі рідні приїжджають до тебе на могилку, тебе згадують тільки хорошими словами. Який ти був життєрадісний, юморний, завжди подавав руку допомоги. Поважав старших і до всіх відносився з любов’ю, так як і тебе всі любили, бо тебе не можна було не любити. Синуля, сонечко моє, якби ти знав, як тяжко писати мені тобі листа. Як крається серце і рветься душа. Як хочеться кричати на весь світ. Не вистачить листків, скільки хочеться тобі сказати. Коли ми з Танюшкою приїжджаємо до тебе на могилку, ми відчуваємо таке тепло, наче ти поруч з нами. Тебе і друзі твої не забувають. Ми завжди їм раді, адже коли хлопці навідують нас, ми завжди згадуємо історії життя, прожиті разом з тобою. Вони нас підтримують, і якщо потрібна допомога якась, вони без проблем нам її надають. Як сказав один з твоїх друзів: «Саша завжди казав про свою сім’ю з такою любов’ю і повагою, що ми відчували це все на собі».

Сашуня, коли трапилось таке горечко у нас – ти пішов із життя, у нас дома все пішло шкереберть. Батьку зробили операцію, спочатку одну, потім другу, а потім – інсульт. І все це мені потрібно якось пережить, перенести на своєму серці. Я іноді не розумію, як воно це все витримує. Але є й хороші моменти. В тебе народилась племінниця, дівчинка наша така кмітлива, розумна і дуже весела. Твій племінник, “твій пацанюра”, став доросліший, гарно навчається в школі, дуже розумний і допомагає мамі з сестричкою. А ще одна наша гордість – це твій син – наша радість, яку ти нам залишив після себе. Як же він на тебе схожий. Такий же гарний, добрий, веселий, уважний, балакучий. У школі навчається так самісінько як і ти, і пише, і вчить вірші, все аналогічно як у тебе було. Він дуже смачно готує, майстер на всі руки, і змайструвати, і збудувати, і відремонтувати, так само як і ти. Ми дуже щасливі, що він у нас є. І він нас не забуває. Постійно до нас приїжджає. І якби міг, він би і жив з нами. Сонечко моє рідненьке, спи спокійно, вічна тобі пам’ять. Ти завжди будеш жити в наших серцях, і ми до останнього подиху будемо любити тебе.»

                                                                                                 Твоя мама

Інформаційна довідка: молодший сержант Іванько Олександр Володимирович (15.01.1982-20.07.2016 р.).

Проживав і навчався в Дарницькому районі, м. Київ. Закінчив школу № 217, потім ПТУ №27 за фахом столяр- паркетник. Пройшов строкову службу в м. Біла Церква. Призваний на підставі Указу Президента України №15/2015р. Брав участь в антитерорестичній операції на території Донецької та Луганської областей з 23.07.2015 р. по 19.04.2016 р., командир стрілецького відділення, командир відділення протитанкових комплексів морської піхоти. Нагороджений Нагрудним знаком “За військову доблесть”, грамотою від командира в/ч А-1965.

Помер 20.07.2016 року в місті Нікополь, Дніпропетровська область. Захворювання та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

Був найкращим сином, братом, батьком, дядьком, чуйним, добрим, веселим, сміливим, поважав старших.

Залишилися батьки, син.

#Листивійни