#Листивійни. Лист доньки полеглого Героя Єрощенко Анни
У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.
Анна Єрощенко, 16 років, м. Ірпінь, Київської обл., донька сержанта Олександра Єрощенка, 95 ОДШБр.
“Привіт, Любий Татусю.
Не можу уявити , що пишу це тобі, пройшло стільки років, а я не можу забути твою любов і не забуду… Хочу розповісти тобі все, і як змінилось моє життя без твоєї любові та доброти. Зараз мені 16, сама не можу в це повірити і стає ще страшніше, коли думаю про подальше життя без тебе. Кожні вихідні я проводила час з тобою і ми займалися улюбленими справами, досі згадую, як ти змушував мене вчити повстанські пісні та вірші, а ще історію України, тоді я ще не розуміла ціну цих моментів, але я пишалася собою, що знаю те, що не знають інші. Через рік мені потрібно здавати екзамени, один з яких – Історія України, у мене були сумніви на рахунок цього, який все ж таки предмет обрати, але обрала саме його, адже він «рідний», частина моєї душі та спогадів про тебе.
Я дуже сумую і досі думаю, що в один день, вранці , я побачу тебе і все буде, як було. Мені не вистачає тебе. Не вистачає підтримки, батьківського тепла… Іноді відчуваю себе самотньою, адже з тобою я ніколи така не була. Нещодавно слухала пісні, які слухав ти, і чомусь плакала …
Кожного ранку вдома дивлюсь на наше з тобою фото, яке стоїть в мене на вікні, ми там такі класні, такі рідні і нерозлучні, хочу ще на стіні прикріпити наші з тобою фото, але поки не знаю де саме.
Тату, я знаю, що тобі не вистачає мене, і розумію наскільки мені не вистачає тебе… Будучи малечею, не розуміла багато чого, але зараз я розумію, наскільки твої вчинки та дії були правильними, наскільки ти любив мене. Досі згадую, як ви з мамою розійшлися і бабуля мені казала, що тобі потрібно розпочати нове життя, аби ти не був один, і ще б одне маля не завадило. Яка ж я була тоді засмучена, адже не хотіла ділити твою любов ще з кимось, не хотіла аби ти був батьком ще однієї дитини, адже ти був тільки мій і більше нічий. Не можу забути наші з тобою кулінарні шедеври, запечені свинячі ніжки та вушка, не їм їх вже взагалі ні з ким, адже це була наша з тобою страва і тільки наша. Пам‘ятаю, як мала проблеми в школі і не тільки, завжди дзвонила тобі або приходила і жалілася, а ти захищав мене перед мамою, хоча я не завжди була права у своїх діях. Ти любив мене такою як я є і завжди робив все, аби я була щасливою. «Моя квіточка , моє золотце», – це твої теплі слова, промовляю їх в себе в голові твоїм голосом і закриваю очі, неначе це ти мені їх говориш…. Важко тату, дуже важко… Я надіялась, що війна закінчиться, але вона досі триває, але я вірю в те, що ми зможемо це пройти і знову встанемо на ноги і будемо жити по-новому.
Мої друзі цікавляться тим, де мій тато і всім я розповідаю, що ти – ГЕРОЙ, справжній ГЕРОЙ!! Пам‘ятаю той лист, який так і не дійшов до тебе, там я залишила частину свого серця та душі з надією, що ти його отримаєш, але не склалося…..
Кожен день згадую якісь моменти нашого з тобою життя, посміхаюсь.. Я надіюсь, що там у тебе все добре і ти почуваєшся ще краще, я знаю, що ти хвилюєшся за мене, але все буде добре, по-іншому й бути не може. Коли в мене виникають труднощі, я знаю, що ти мені допоможеш, навіть звідти . Я дуже тебе люблю і буду тобі вдячна все життя за твій героїчний вчинок, за те, що ти завжди поряд і за те, що ти мій Тато – один на все життя!!!”
червень 2020 року
Інформаційна довідка про Героя:
Сержант (посмертно) Єрощенко Олександр Сергійович, (04.10.1982 р.-14.02.2015 р.) навідник 3 аеромобільно-десантної роти 1 аеромобільно-десантного батальйону 95 ОДШБр.
Олександр народився у родині військовослужбовця в м. Балтійськ, Калінінградської обл., Росія. Все життя мріяв бути військовим, але через проблеми зі здоров’ям не зміг вступити до вищого військового навчального закладу. З квітня 2014 року, з початком військової агресії з боку Росії, добровільно вступив до Національної гвардії України. Пізніше, з вересня 2014 року, підписав контракт та проходив службу у легендарній 95 ОДШБр.
Загинув 14 лютого 2015 року біля Дебальцеве, загинув як гинуть Герої… Олександр кинувся у бій, коли побачив, що військовослужбовець з іншого підрозділу один стримує несподіваний наступ ворога. Кулеметна черга не давала шансу вижити… Він помер швидко від крововтрати, але мав трішки часу згадати про усіх близьких і рідних… поки лежав на білому снігу і стікав кров’ю…
Похований 17 лютого 2015 року на Ірпінському міському кладовищі, Алея Героїв. У Саші залишилася донька Анна, мама Наталя Дубчак, брат Павло.
Одна з вулиць міста перейменована на його честь. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2016 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У 2019 році отримав статус «Почесний громадянин міста Буча, Київської області (посмертно)».
#Листивійни