#Листивійни. Лист дружини полеглого Героя Фурт Лариси

У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.

Фурт Лариса Анатоліївна, м. Кривий Ріг, дружина загиблого старшого солдата Іванушкіна В’ячеслава Вадимовича, 46-й Окремий батальйон спеціального призначення “Донбас-Україна”. 

“Лист війни – Коханому чоловіку

Ранок розпочинається з сонечка, співають птахи, легкий вітер гойдає траву, ми прокидаємося уранці у вихідний день, і будуємо плани з тобою, коханий мій, рідний і єдиний. Привіт, моє сонечко, мій коханий і рідний чоловік. Мій єдиний люблячий чоловік, кохання мого життя, мій найдобріший і дбайливий Славунічка. Як довго я тебе чекала, якби ти тільки знав! Я мріяла про хорошого і доброго чоловіка, який би любив мого сина, якого я народила для свого життя, тому що дуже хотіла стати мамою в 20 років. Я народила, але не склалося з тим, хто не любив і зневажав мене. Тому Бог дав мені час, і через цей час я зустріла тебе, мій єдиний. Тобто, не я, а син мій, тепер уже і твій, познайомив нас. Адже йому було лише 5 років тоді. І наш синочок, обернувшись, прошепотів тобі: “Ти будеш моїм Татком!”. А ти розгубився, такий сором’язливий, відразу сказав “так!”.

Я пам’ятаю, коли ти попросив мій номер телефону і через місяць ми зустрілися. Ти працював, намагаючись заробити гроші і запросити мене на побачення. Мені було тоді 26 років, і я не вірила в чудеса, але перший раз коли побачила тебе, я закохалася, як маленька дівчинка, я навіть не думала і не гадала, що у нас може бути сім’я, тому що я була старша від тебе, і у мене був синочок. Але все-таки Боженька нас благословив і подарував Любов. Через півтора року ти мені зробив пропозицію, тому що боявся, що я можу піти, і мало часу з тобою проводжу, оскільки життя присвячувала синові. Я пам’ятаю вечори, які ми проводили втрьох з сином, потім сина клали  спати і ходили дивитися на зорі, гуляли по набережній. У кафе і на дискотеки ми не ходили, тому що ти не любив, а дуже любив  природу і риболовлю.

І настала та сама мрія, яка була у мене в душі. Ти  зробив мені пропозицію руки і серця. Але, коли я хотіла сказати “так”, ти зупинив мене і сказав одну таємницю, яка мучила тебе. Мій коханий не міг мати дітей. Я не засмутилася, я запитала тебе, чому? Що сталося? Ти  мені все розповів… Я вірю в Господа Бога, і дала ще трохи часу, для себе, щоб просити тебе, Боже, щоб благословив нас і подарував сина. Через півтора року у нас народився синочок, він такий схожий на тебе, коханий! Я вже була у шлюбі з тобою.

Йшов час, у нас з тобою були іноді сварки, як у кожної сім’ї, але ти був дуже добрим і терпів мене, мої нерви і мої вибухи нервів. Ти намагався працювати і заробляти гроші, щоб ми нічого не потребували, і приходив пізно додому, а я переживала, нервувала, що так довго тебе не має, але з часом звикла і зустрічала тебе з дітьми  удома, де кожен вечір є свято, коли ти приходив  додому.

Увечері разом готуємо смачну вечерю, уроки із старшим сином, улюблений твій історичний фільм, інколи я засинала. Прокидалася від того, що молодший синочок прокидався від того, що лізуть зубки, ти, не дивлячись ні на що, вставав  і заколисував його. Боже, як це приємно, допомога коханого чоловіка, який втомлюється на роботі, і все одно знаходив сили виховувати і бути поруч з сім’єю. Час летить, я вийшла на роботу після декрету, і трохи не встигала з домашньою роботою, а ти все ж, приходячи з роботи і після поцілунку і слів “я так скучив”, тихенько пропонував мені приготувати разом вечерю. Реальність допомоги мого коханого була романтикою. Ти навіть встигав мені писати вірші про Любов.

Настав той ранок, який порушив мій спокій. Почалася війна… Ти думав багато, і коли передавали кожен вечір про те, що хлопці гинуть, ти не витерпів, пішов туди, звідки так і не повернувся…

Тебе нестало 7 серпня 2017 року, я тоді була на роботі, діти в школі і садку. Я не вірила ні слову, коли подзвонили з військкомату. Навіть, коли приїхали і сказали, що тебе більше немає, я закрила обличчя руками і почала кричати: “Боже за що? Що я не так зробила в житті?” Все одно не вірила, поки  тебе не привезли. Я зустрічала тебе в морзі, коли побачила тебе, пам’ятаю, тільки сказала: “Ти не мав права залишати нас, не мав права”. Я кричала, ридала, серце розривалося на частини, зі мною був поруч наш старший син. Мене вивели і сказали їхати додому. Коли я їхала, я подивилася на сина і запитала: “Рідний мій, а як же мені сказати твоєму братові, що татка більше немає?” Син подивився на мене і сказав: “Я не знаю, удвох якось скажемо, матуся”. Їхавши в маршрутці, у мене в голові почало щось прояснятися, і я зрозуміла, що не надавала певним словам великого значення, думала, що ти жартував. Протягом восьми років, ти мені говорив, що у тебе є мрія: посадити дерево, побудувати будинок і народити з коханою сина. І у тебе дуже часто проскакувала фраза: “Мені б хоч до 30 дожити”. Ти дожив, рідний. 28 вересня тобі б виповнилося 31. Але тепер назавжди 30…

Коханий мій, після твоєї загибелі на війні, через 3 тижні, я сама, чуєш, без тебе проводжала наших синів в 1 клас і на перший курс технікуму. Я пам’ятаю, ти подзвонив 6 серпня і сказав, що якщо все буде добре, то 30 серпня я приїду на твій ювілей, і проведемо синів в школу і технікум. Ми навіть купили тобі подарунок, про який ти так мріяв – собаку на ім’я Джесі. Слава Богу, я тобі прислала відео про те, яка у нас тепер собака. Ти був такий щасливий і говорив, що ми у тебе самі найкращі! Але тебе  більше немає, для людей, для друзів.

Для дітей ти був дуже дбайливим і люблячим, добрим і хорошим батьком, а для мене залишишся назавжди Єдиним, неповторним, бажаним, найдорожчим і люблячим чоловіком. Я ніколи не перестану просити тебе, щоб ти допомагав мені виховувати дітей, адже ти знаєш, я без тебе не можу. Я розумію, що коли діти виростуть і підуть, я залишуся одна і, напевно, піду за тобою…. Якби ж ти знав – як я Люблю тебе, рідний, єдиний, ніколи тебе не забуду, ти в моєму серці Назавжди! Нехай цей лист долетить до тебе прямо у руки, я дуже хочу, щоб ти його прочитав і чекав мене. Я знаю, що колись ми будемо разом! Люблю тебе, сонечко моє! Я буду намагатися виховувати синів, як ти хотів. Вони стануть справжніми чоловіками, які будуть любити Україну, і свою родину! Я кохаю тебе, чуєш, кохаю!!!”

 

Інформаційна довідка: старший солдат Іванушкін В’ячеслав Вадимович, 46-й Окремий батальйон спеціального призначення “Донбас-Україна”. 

Народився 28.09.1986 року в селі Оринін, Хмельницька обл., загинув 07.08.2017 року в м. Мар’їнка.

https://memorybook.org.ua/11/ivanushkin.htm

#Листивійни