“Його вірність дарує нам життя. Їхня вірність дарує нам надію”, – о. Андрій Зелінський

ІСУС ПОМЕР. Його убили. Був хрест, були цвяхи, був гріб і важкий камінь. Ісус помер. Як померли Тарас, Рома, Сашко, Льоня, Льоша, Слава, Юра і обидва Діми з нашого батальйону. Їх убили. Була війна, були постріли, були кулі, були уламки і рідна українська земля над домовиною. Вони померли…

Він був зовсім невинним. Його вхопили, над ним знущалися, його розіп’яли. Невинними були й наші хлопці. Вони одягли військовий однострій, чорний берет морпіха і стали захисниками свого народу. Потім заступали на бойові чергування, копали окопи, часто не досипали, інколи не доїдали, інколи їх залишали дружини, часто по них стріляли. Інколи їм бувало сумно і самотньо, як самотньо було Йому на хресті. Але вони залишалися вірними завжди, як завжди вірним залишився Бог, коли не залишив людину на поталу злу. Не відрікся, не втік, не зрадив. Залишилися вірними завжди: не відреклися, не втекли, не зрадили.

Сьогодні Ісус помер, але лише для того, аби своєю смертю остаточно здолати саму смерть. Любив до кінця. А любов сильніша за смерть. Його ранами вони зцілені. Їхніми ранами зцілені ми. Його вірність дарує нам життя. Їхня вірність дарує нам надію.

Ісус помер. Але лише для того, аби воскреснути і своєю смертю дарувати життя багатьом. Залишився вірним до кінця – вірним завжди. Як і хлопці з нашого морськопіхотного батальйону…
14.04.2017

отець Андрій Зелінський, ТІ