Душпастирська опіка греко-католиків у часи Першої світової війни

З початком Першої світової війни, коли Галичина опинилася в епіцентрі війни, у складі дивізій австро-угорської армії, які брали участь у т.зв. Галицькій битві, було чимало українських полків, укомплектованих капеланами греко-католицької церкви. В їх обов’язки входило: відправлення богослужінь в місцях постійної та тимчасової дислокації частин, сповідь маршевих куренів і сотень перед боями, та важко поранених вояків, опікування хворими і пораненими у фронтових полкових лазаретах, культурно-освітня діяльність, зокрема опіка фронтовими читальнями “Зольдатенгейм”, організація поховань, відправа панахид.

У ході бойових дій полкові фельдкурати знаходились безпосередньо в частинах й ділили долю з бійцями. Чимало з них потрапили у російський полон, зокрема отці В.Телішевський, І.Фединський, А.Домницький, О.Гадзевич, В.Пелех та інші. Важку роботу щодо опіки поранених бійців у військових шпиталях несли капелани Лев Гаркавий, В.Телішевський, О.Ковальський, С.Бачинський та інші. Високу оцінку українським капеланам на фронті дав єпископ Е.Бєлік, який писав: “Я мав нагоду придивитися на діяльність священиків, так на фронті при армії, як також у польових і рухомих шпиталях, і на їх похвалу можу лиш сказати, що вони сповняють свій обов’язок з цілковитою погордою смерти, з найбільшим пожертвуваннєм”.

Особливою штатною одиницею Австро-Угорської армії часів Першої світової війни для українців був Легіон “Українських Січових Стрільців” (УСС). У перші дні війни до Легіону Українських Січових Стрільців побажало увійти близько 28 тисяч добровольців з Галичини й Буковини, проте влада у Відні погодилася лише на 2500 стрільців і старшин.

Головним політичним гаслом січового стрілецтва та його проводу була боротьба за незалежну соборну Україну, визволення українського народу від національного гноблення й об’єднання в єдиній державі.

Ідею утворення українського війська всіляко підтримувала греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким, який у жовтні 1917 р. освятив для цього легіону прапор. При освяченні прапора митрополит, звертаючись до стрільців, зазначив: “Ідіть витривало по вибраній Вами дорозі і я благословлятиму Ваші діла”.

Греко-католицькі священики брали активну участь у діяльності стрілецьких товариств “Сокіл” і “Січ” ще до війни, підтримували їх морально і матеріально. Так, о. Іван Дашкевич за свої кошти придбав для 300 стрільців гвинтівки та вояцькі однострої.

У вересні 1914 р. Легіон УСС був зібраний у Стрию для прийняття присяги цісарю. Проте стрілецтво забажало давати присягу на вірність українській справі. На заклик сотника Дмитра Вітовського до стрільців прибув парох села Завадів біля Стрия, знаний у краї громадський діяч, композитор і диригент українських хорів о. Остап Нижанківський. І за його участі стрілецтво склало присягу.

Відповідно до штатного розкладу австрійської армії до Легіону УСС, який був прирівняний до полку піхоти, призначено капелана із числа резервних священиків греко-католицької церкви. Протягом 1914-18 р. у легіоні УСС було 5 капеланів. Першим був о. Андрій Пшеп’юрський (1874-1945), за ним – о. Микола Їжак (1886-1919), а з 1917 р. – о. Анатоль Базилевич (1887-1940), о. Євгеній Кушлик (1889-1918) і о. Юліан Фацієвич (1876-1928).

Важливе місце у національно-культурній праці на Волині УСС відводили церковним справам, оскільки в роки війни ситуація ускладнювалася тим, що майже все православне духовенство під час відступу російського війська евакуювали вглиб Російської імперії. Тому, щоб задовольнити свої релігійні потреби, наприклад, для великодньої сповіді, волиняни нерідко зверталися до римо-католицького ксьондза.

Прагнучи допомогти місцевому населенню, стрільці шукали виходу з непростої ситуації. Зокрема, комісар УСС у Володимирі чотар Саєвич писав: “В справі церковній віднісся до Ординаріяту в Чернівцях на руки о. Василька (пересилаючи подання з підписами селян) з просьбою о приділення на округ володимирський хотяй трьох православних священиків, але свідомих, додаючи, що селяни не маючи спромоги заспокоїти своїх потреб церковних, – ходять до костелів, там і сповідаються, а деякі переходять на римо-католицизм”.

Капелани УСС відзначилися і під час боїв. Разом з групою старшин і стрільців, які відзначилися в битві на Маківці, срібною медаллю хоробрості   був нагороджений о. А.Пшепюрський.

На відміну від фельдкуратів австрійських полків, які виконували виключно релігійні функції, українські капелани, зокрема о. М.Їжак, мали набагато ширший масштаб своєї діяльності. Український душпастир вважав своїм обов’язком проводити ідейно-виховну та культурно-освітню роботу, вести бесіди із стрільцями з різних питань фронтового життя.

Діяльність польового духовника о. М.Їжака сприяла виникненню у 1917 р. на фронті братання вояків протидіючих армій. У фронтових частинах російської армії, які діяли проти австрійських військ, частка українців сягала 55%. А у Кубанській козачій дивізії, з якою січовикам часто доводилося схрещувати зброю, вона перевищувала 90 %. Майже повністю українськими були її Запорозький, Полтавський, Уманський та Чорноморський полки. У їх складі діяли польові священики православної церкви. Під час братання солдатів, започаткованого саме українцями австрійської та російської армій, капелани обох сторін сприяли цим настроям. Особливо широкого розмаху це явище набуло після Лютневої революції в Росії, падіння царату та утворення в Україні Центральної Ради навесні 1917 р. Проте, російське командування відкликало козаків і виставило проти січовиків лейб-гвардії Фінляндський полк.

Після Лютневої революції в Росії, січові стрільці перебуваючи на позиціях в Галичині, зустрічали Великдень спільно з українським київським полком російської армії. Разом вояки відспівали “Христос Воскрес” і здійснили обряд „христосування”. Солдати причащали один одного. Стрільці передали солдатам київського полку часописи, що прийшли з Відня від Українського Жіночого Комітету. Земляки принесли стрільцям писанок, пасок та цукру. Також було домовлено не стріляти з обох боків.

Чимало зусиль докладали УСС для захисту православних храмів від сваволі і плюндрувань, – як з боку австрійського війська, що нерідко використовувало їх під склади, так і польських легіонерів, котрі силоміць навертали православні храми у католицькі костели.

Як стверджують дослідники, протягом Першої Світової війни в лавах австрійської армії нараховувалось загалом близько 100 військових духівників для воїнів-українців.

Руслан Коханчук,

спеціально для сайту www.kapelanstvo.org.ua