Доповідь о. Андрія Зелінського про формування лідерської компетенції військових

(Основні тези доповіді)
Національна академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, 29.08.2016 р.

Вельмишановний пане генерале,
Шановні та дорогі товариші офіцери та члени науково-педагогічного колективу Академії,

Перш за все, дозвольте висловити щиру вдячність за ваше запрошення поділитися з вами кількома думками з приводу ціннісного виховання лідерської компетентності молодих офіцерів ЗСУ напередодні початку нового академічного року. А розпочинати його – рівно ж як жити й діяти – нам з вами доводиться сьогодні в особливий час. Світ не припиняє дивувати своєю здатністю до змін і трансформацій на усіх можливих рівнях соціальної організації. Упродовж двох останніх років нам з вами довелося стати свідками подій, вичерпне значення яких зможуть вповні збагнути лише наші нащадки.

Сьогодні ми можемо спостерігати, як міжнародний тероризм більш наполегливо й більш агресивно цілиться у найвизначніше досягнення західної цивілізації – громадянські свободи людини-громадянина. Політика мультикультуралізму в низці європейських держав виявилася занадто слабкою, аби впоратися з результатами напливу біженців із Сирії та інших країн близькосхідного регіону. Значно активувала свої потуги міжнародна терористична організація «Ісламська держава». Спроба держперевороту за не зовсім зрозумілих і все ще нез’ясованих обставин у країні-члені Північно-Атлантичного Альянсу, маю на увазі Туреччину, залишає нам значно більше запитань, аніж відповідей.

На наших очах стійкі міждержавні утворення та міжнародні організації, що впродовж десятиліть гарантували мир і стабільний розвиток у світі, вичерпують свій потенціал: механізми, закладені в них у повоєнний період надто часто сьогодні виявляються неефективними. У своїй статті “Замысловатая неопределенность нового миропорядка”, опублікованій нещодавно, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін, аналізуючи ситуацію в світі, наголошує: «Поява ‘гібридних війн’ породжує формування ‘гібридного світу’ – утвердження ‘гібридного світогляду’». А раз «гібридного» – значить не зовсім зрозумілого, не до кінця з’ясованого, непевного. Настільки ж непевного, наскільки непевним виглядає сьогодні й майбутнє одного із найпотужніших гарантів миру та сталого розвитку на старому континенті, самого Європейського Союзу, перспективи якого виглядають дещо затьмареними. Особливу ментальну напругу створив факт референдуму в Великій Британії та його наслідки. Аналізуючи ці наслідки, сучасний американський історик, професор Єльського університету, Тімоті Снайдера, зазначив що «Брекзіт – це не кінець Європи, але це Європа, якої ми не знаємо».

«Ісламська держава» та міжнародний тероризм, ослаблення міжнародного права та інституцій, покликаних забезпечувати його дотримання, корозія усталеної системи міжнародної безпеки, сповільнення темпів розвитку світової економіки, загроза макроінфляції – це не кінець світу, але це світ, якого ми не знаємо. Світ, до якого ми звикли, минув безповоротно. Світ, у якому ми з вами живемо сьогодні, безперечно, стає менш безпечним і більш непередбачуваним. Але це наш світ. І ми за нього відповідальні.

Діалектичні суперечності в українському суспільстві поміж курсом на демократизацію суспільства як результат Революції гідності (2013-2014) та курсом на секюритизацію держави внаслідок анексії Автономної республіки Крим та військової агресії проти України з боку Російської федерації, значні труднощі в економіці, зокрема в промисловому комплексі, гуманітарна криза та загрози екологічної катастрофи в районах проведення бойових дій – це не кінець України, це – виклик Україні. Виклик масштабом у 10 тис. загиблих, 20 тис. поранених і близько 2 млн. вимушено переселених громадян нашої держави. Це – виклик кожному з нас, бо Україна – це ми!

Світ, до якого ми з вами звикли, безповоротно минув, і ми не можемо з певністю сказати, що нас очікує завтра. Це найважливіший урок сьогодення! Але це – наш з вами світ, і ми не можемо залишитись сторонніми спостерігачами на сцені його реконструкції. Гідне життя та безпека, можливості особистісного та суспільного розвитку в нашій державі залежать сьогодні виключно від нашої участі в процесі її реформування. Часто повторюю, що сьогодні українець на Сході своєї країни зі зброєю в руках відстоює своє право на свободу та гідність, коли тут, у тилу, у нас з вами дуже мало часу, аби сформувати українця нової якості – здатного вільно та гідно жити.

У світі хиткому, нестабільному, непевному, у часи сумнівів, а інколи навіть страхів і розчарувань, як ніколи, людство потребує людей з чіткими життєвими орієнтирами, людей, які знають куди йдуть і чого хочуть. У нестабільному та непевному світі, в ослабленій воєнною агресією та політичною й економічною нестабільністю державі, за умов реальних загроз миру та безпеці й за підвищеного рівня соціальної турбулентності, в період активного процесу реформування основних державних інститутів в зоні геополітичної сейсмічної активності, у лімітрофній периферії, що несподівано стає одним із центрів уваги основних гравців на міжнародній арені, в Україні початку ХХІ-го століття, зокрема в її збройних силах, покликаних забезпечити її незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність, нам потрібні люди, здатні 1)чітко формулювати свою мету, 2)критично оцінити наявні ресурси та 3)визначити шляхи її досягнення, люди, в яких достатньо волі та мотивації невтомно працювати над цілісним – фізичним, інтелектуальним і емоційним – розвитком власної особистості, надихаючи та мотивуючи людей навколо себе. Сьогоднішній світ і ситуація, що склалася зокрема в нашій державі, вимагають від ЗСУ не лише всебічної модернізації та реформ інституційного характеру, а, в першу чергу, людей нової якості, людей з характером!

Як зазначає у своїй статті В. Горбулін: «Ми на порозі глибоких трансформацій існуючих воєнно-політичних і економічних альянсів, зародження нових, пошуків відповідей на нові, неочікувані проблеми – і цим вартує скористатися. Ми повинні бути більш активними, більш креативними, але наша діяльність має стати й більш прагматичною. А це говорить про необхідність масштабної ревізії всього того, що нам до цього видавалось базовим…» (В. Горбулін, Замысловатая неопределенность нового миропорядка, ZN,UA 26/08/2016).

Львівський історик Ярослав Грицак услід за Рональдом Інгельхардтом доволі часто повторює тезу про те, що основним джерелом змін у суспільстві є нові покоління. Я ж глибоко переконаний: нові покоління не народжуються та не приходять, їх слід виплекати! Сьогодні, як ніколи, українській армії потрібні лідери – люди здатні впоратися з викликами сьогодення на кожному рівні відповідальності. Їх слід виплекати!

У своїй праці, присвяченій дослідженню процесу формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів ЗСУ, полковник Бойко О. В. наголошує, що «Нині, у ХХІ ст., лідерство – це не те, що ми демонструємо, а те, хто ми є. Носієм і захисником яких цінностей ми є. Це – стан нашого розуму, тіла й душі, частина нашого повсякденного життя» (Бойко О. В. Теоретико- методичні проблеми формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних Сил України, ст.10).

Упродовж двох останніх років у нашій державі з’явилася низка стратегічного характеру документів, що визначають державну політику в сфері національної безпеки та оборони, а саме Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України, Концепція розвитку сектора безпеки та оборони та Стратегічний оборонний бюлетень. У кожному з них йдеться, в першу чергу, про інституційні реформи, структурні перетворення, методи організації управління. На жаль, не приділяється уваги налагодженню ефективного процесу формування базової одиниці будь-якої соціальної системи – індивіда. Найбільше уваги людині-захиснику приділено в Оборонному бюлетені, де 5-ою стратегічною ціллю визначається «професіоналізація сил оборони», що передбачає «комплектування ЗСУ підготовленим та мотивованим особовим складом». Як дві оперативні цілі визначено: 1) «Розвиток соціально-гуманітарного забезпечення персоналу», де зазначається, що «ментальність особового складу базується на основі європейських цінностей» (На жаль, не уточнюється, ані які саме «європейські цінності», ані критеріїв їх європейскості); 2) «Удосконалення системи військової освіти, що передбачає практичне спрямуваня навчання». Парадоксальність цього стратегічного документу полягає в тім, що попри те, що словосполучення, яке в ньому найчастіше зустрічається, – це «стандарти НАТО», жодного разу мова не йде про формування особистості офіцера, командира, покликаного реалізовувати на практиці передбачені документом положення – відсутній надзвичайно важливий для власне натівських стандартів мотив.

Світ людини, соціальна дійсність – у класичних соціальних теоріях – зітканий із мережива цілераціональних дій, що, задовольняючи існуючі потреби, виражають певні ставлення та комунікують відповідні сенси. Важливим механізмом реалізації особистісного лідерського потенціалу в контексті світу, що невпинно та невблаганно змінюється, залишається можливість: а) сформулювати мету (вербально сконструювати очікуване); б) критично оцінити наявний ресурс; в) визначити можливі шляхи її досягнення. Раціоналізація діяльності, її цілеспрямованість, стає необхідною передумовою ефективного функціонування соціальної системи в умовах хаосу та невизначеності – зберігає цілісність соціальних інститутів, дозволяючи їм виконувати природні для них завдання. Процес раціоналізації людської діяльності вимагає чітких критеріїв прийняття раціональних рішень. Коли цінності стають конкретними критеріями прийняття особистих рішень, вони відіграють визначальну роль у формуванні не лише індивіда, але й міжособистісних зв’язків, колективної взаємодії, а отже, здатні реально вплинути на якість соціуму, на його спроможність до збереження власної ідентичності, до виживання. У «гібридному світі», у світі, якого ми не знаємо, нам вкрай необхідні люди, які точно знають, чого вони хочуть і як цього досягти.

Механізм трансформації офіцера ЗС у командира – це процес набуття лідерської компетентності; механізм узгодження формату лідерської поведінки з вимогами часу – це виховання особистості майбутнього офіцера на основі цінностей, що доводять свою ефективність у конкретності суспільно-політичного контексту.

Не потрібно надто заглиблюватися в історію нашого народу, щоб зауважити одну просту тенденцію: державність – це швидше виняток в історичному процесі, її втрата – майже закономірність. У нас з вами сьогодні чергова історична можливість – здобута надзвичайно дорогою ціною – зафіксувати не лише на карті світу, а, в першу чергу, в свідомості громадян нашої країни здатність до державності. Нещодавно до мене звернулися з проханням написати для експозиції в Національному музеї історії України в Києві п’ять речень про те, чим для мене були 25 років незалежності. Переконано написав: це був час надзвичайних можливостей і ще більших втрат. Відповідальність за кволу та недорозвинену державу лежить на сумлінні національних еліт (політичних, економічних, військових, релігійних, культурних), які виявилися нездатними та нездібними сповнити свою історичну місію. Сьогодні наш час. Не прогайнуймо!

Отож, сьогодні, як ніколи, саме вищий навчальний заклад – саме вищий військовий навчальний заклад! – несе особливу відповідальність перед українським народом. Від вас сьогодні, як ніколи, залежить багато! Станом на сьогодні мені довелось провести сім місяців у зоні бойових дій, забезпечуючи душпастирською опікою особовий склад бойових підрозділів ЗСУ. Близько шести із них я провів на передовій. Я не втомлююсь повторювати, що найбільшим дивом, свідком якого мені особисто доводилося неодноразово ставати в зоні бойових дій, – це трансформація вчорашнього безтурботного хлопчиська-курсанта на справжнього бойового офіцера, здатного командувати армією в умовах реального бою. Вихованого й сформованого вами саме тут, у стінах цієї Академії! За що вам особлива вдячність! Однак, користаючи з нагоди, хочу звернутися до вас із проханням і пересторогою: будь ласка, не зазіхайте на майбутнє молодого покоління – воно вам не належить. Не затягуйте їхнього майбутнього в своє минуле: воно – їхнє, ваше ж – сьогодення, як і можливість створити сьогодні усі необхідні умови для гідного розвитку нових поколінь офіцерів ЗСУ.

Цінності – не гасла. Для того аби цінності могли стати діючими механізмами суспільної трансформації, мають стати критеріями прийняття особистого рішення. А для того, аби бути засвоєними учнями, мають стати дороговказами для самих учителів. Я не вірю у вчителів, які перестали бути учнями. Стародавня латинська приказка голосить: «Nemo dat, quod non habet» («Не може дати той, хто не має»). Будь ласка, давайте не втомлюватися давати приклад людей, що керуються в своєму житті та професійній діяльності цінностями, давайте бути справжніми – людьми честі, офіцерами. Молодь ніколи не довіряє фейковим артифактам і симулякрам, не довірятиме й вам, якщо не станете живим втіленням проповідуваних вами цінностей. Будь ласка, палайте любов’ю до життя та нестримною жагою жити. Можливо, сьогодні навіть більше аніж летальної зброї, український народ потребує саме волі до життя, бажання невтомно долати шлях до поставленої мети. Палайте так яскраво, щоб запалити серце молодого курсанта.

Упродовж минулого року я відкорегував маршрут моєї ранкової пробіжки, аби тепер майже щоранку пробігати повз мури Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, на яких розміщені фото полеглих впродовж двох останніх років військовослужбовців. Навмисне зупиняюсь, схиляю голову, читаю про себе коротеньку молитву і спокійно проходжу повз шеренги вишикуваних на стіні кольорових фотопортретів, а тоді біжу далі. Щодня пильно вдивляюсь у їхні обличчя, – а багато з тих усмішок мені добре відомі – щоб потім впевнено рухатися вперед, знаючи, заради чого мені вартує жити цей день далі.

Сьогодні на кожному з вас лежить удвічі більше відповідальності за те, аби наш народ міг відстояти своє право на самобутнє існування, за те, аби ми жили в країні свободи та гідності, в країні рівних можливостей, аби Збройні Сили ефективно виконували покладену на них місію оборони української держави. Аби добра, аби усмішок на нашій землі не стало менше, будь ласка, не втомлюйтесь жити і любити, і робіть це удвічі сильніше, потужніше, з більшою щедрістю – за себе і за того хлопця, який не повернувся з бою… Нова країна, як і нова армія, сьогодні для нас не питання особистого, індивідуального вибору, а моральний імператив, обов’язок перед світлою пам’яттю тих, хто заплатив за нашу сьогоднішню можливість надзвичайно високу ціну.

Я глибоко переконаний, що сьогодні саме приклад наших хлопців має стати дидактичним матеріалом для виховання нового покоління військових лідерів, офіцерів, сформованих на цінностях вірного та відданого служіння своєму народу, особистої відповідальності, творчої ініціативи, критичного мислення та раціональної організації роботи підрозділу, колективного братерського духу, загартованого в бойових буднях українського солдата та офіцера. Відтак, дозволю собі зазіхнути на святе. Але з любов’ю. Глибоко переконаний, що настав час для ретельного експертного аналізу та перегляду чинного Кодексу честі офіцера, схваленого наказом МОУ № 408 від 12.12.2002 р. Там багато прекрасних речей. Проте самому тексту бракує логічної структури, чіткої артикуляції цінностей та механізмів їх реалізації.

Сьогодні ми потребуємо молодих офіцерів, здатних усвідомлювати цінність особистої свободи як можливості творити себе, усвідомлювати, що їх власне майбутнє, майбутнє їхньої сім’ї як і доля їхнього народу залежить від кожного з них, від їх власних зусиль, від постійної та наполегливої праці, від їх відповідальності за нашу свободу. Йдеться про свободу, яка дозволяє молодому офіцеру брати на себе відповідальність за свій професійний вибір, за виконання свого офіцерського обов’язку, за своїх підлеглих. Свобода, що дозволяє його творчій уяві, не вагаючись, шукати нових нестандартних рішень, експериментувати з отриманими знаннями, не боятися бути першим, йти попереду. У світі невпинних змін виживання – індивідуальне та колективне – вимагає професійної гнучкості та інноваційних підходів до розв’язання існуючих проблем. Усвідомлення цінності власної свободи надихає та надає силу, стає механізмом розвитку.

У культурі розмитих ідентичностей і в контексті сучасних соціокультурних трансформаційних процесів девальвація деяких цінностей як сталих орієнтирів людського буття стає причиною формування «слабких» особистостей, нездатних ефективно відповідати на виклики часу. Саме тому нам слід зосередити свою увагу на системі цінностей, здатних трансформувати офіцера ЗСУ в справжнього лідера – відданого, відважного, мудрого, з братерським ставленням до своїх бойових товаришів та з високими стандартами офіцерської честі.

Давайте говорити сьогодні про відданість як вірну службу українському народу, нашій державі, своїй родині; як необхідність стояти впевнено і до кінця. І не лише на полі бою. Давайте частіше й голосніше говорити про військове братерство як незламну дружню підтримку на полі бою та в тилу, як відчуття приналежності до великої сім’ї, як пам’ять про полеглих, турбота про членів їхніх родин. Дружба, що народжується в курсантському середовищі, може стати осередком, властивим для гарту цілої низки особистих офіцерських якостей. Важливо, аби такі дружні стосунки залишалися й після випуску з академії. У нас сьогодні достатньо яскравих прикладів відваги, про які не можна мовчати. Військова мудрість – здатність офіцера дивитися глибше й розуміти краще. Мудрість, для того, аби бути мудрістю, потребує творчості. Вона не може не шукати справжнього, істинного, найглибшого, аби вдосконалювати себе та світ навколо себе. Навіть у контексті бойових дій. Не міг не шукати якогось глибшого змісту в тому, що відбувалося в його молодому житті й старший лейтенант 3го полку спецпризначення Євген Подолянчук. «Жити – означає боротися, боротися – означає жити» – любив повторювати Женя. І ніколи не втомлювався займатися самовдосконаленням. «Він не стояв на місці, – згодом згадували його побратими. Він постійно чогось шукав, чогось бажав, щось запитував». Він умів конвертувати особисті знання в колективне благо, умів жити думкою про інших, зокрема про своїх підлеглих.

Найпрекрасніша лекція на тему офіцерської честі, як на мене, – це коротеньке відео, що з’явилося в мережі в лютому цього року, із записом допиту бойовиками нашого випускника, старшого лейтенанта Павла Котенка. Про його існування Паша дізнався уже після появи відео в Інтернеті. Гадаю, що його бачили всі присутні в цьому залі, і ніхто з тих, хто бачив, не міг не захоплюватися відчуттям гідності молодого офіцера ЗСУ, з яким той відповідав на запитання бойовиків за умов дуже реальної загрози власному життю: «Проти своїх не піду… Краще під розстріл, аніж проти своїх!..» – промовляв впевнено Паша.

Свобода, відданість, братерство, відвага, мудрість, честь, Україна – ось вона, система цінностей, здатних себе доповнювати у процесі формування нової цілісної особистості молодого офіцера ЗСУ. Відповідальна свобода, інвестована у повсякденну працю, стає відданістю, що формує тісні братерські зв’язки й постійну підтримку серед військовослужбовців. Разом, в єдності цілі, волі та духу, легше виконувати будь-які завдання з захисту рідної землі, надто ж, коли поряд плече побратима. Разом легше й виробити краще розуміння ситуації та виробити необхідні механізми прийняття важливих рішень, аби з честю виконати поставлене завдання, бо ж кожне з них – аби захистити Україну! Зробіть ці цінності засадничими принципами військового виховання у стінах цієї академії. Нехай саме вони ляжуть в основу процесу фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку курсанта, як ціннісні орієнтири, що рухають сьогодні їхніх старших товаришів-побратимів фронтовими стежками там, де український народ відстоює своє право на самобутнє існування, на життя та розвиток кожного громадянина нашої держави.
Цінності – не гасла, а критерії прийняття особистих рішень, а відтак – механізми індивідуальної та суспільної трансформації, формування особистості, здатної брати на себе відповідальність за власне життя та за долю своєї країни, життєві орієнтири для справжнього лідера. Виховайте у них звичку думати та приймати рішення на основі системи цінностей, що довели свою системну цілісність і ефективність. Від вас сьогодні залежить якість ЗСУ, від них сьогодні залежить можливість реалізації багатовікових мрій українського народу! Якими будемо ми, такою буде Україна! Бо Україна – це ми!

Висловлюючи щиру вдячність членам науково-педагогічного колективу академії за виховання цілих офіцерських поколінь, звертаюсь водночас із проханням не втомлюватися, не зневірюватися, не покладати рук і не складати зброї, палати любов’ю до свого народу і запалювати нею молоді курсантські серця.

А до вас, шановні й дорогі товариші офіцери, хочу звернутися із дуже щирою вдячністю та з не менш щирим побажанням. Кожному з нас дане лише одне життя. Будь ласка, не імітуйте його – живіть. І живіть яскраво! Будьте! І будьте справжніми – найкращими у світі захисниками найкращої в світі Вітчизни, офіцерами Збройних Сил України!

о. Андрій Зелінський, Т.І.

gazeta.zn.ua