До Єрусалима

У всесвіті безліч доріг – стежок, шляхів, розлогих магістралей. А у кожної дороги – свій напрямок, свій обрій, своя ціль. Щойно людина знаходить власну, в неї з’являється місія – завдання на цілу протяжність шляху, те саме, яке надає змісту кожному крокові.

В’їзд Ісуса до Єрусалима – крок назустріч власній місії. І хоча він добре знає, що там його очікує хрест, подерті терновим вінком скроні, безжалісне бичування, людська зневага, зрада близьких, гіркий присмак майже розчарування, майже зневіри, майже параліч від болю самотності, Ісус впевнено прямує до перемоги. Ніхто не в силі зупинити його любові до людини. Він ані на мить не забуває про свою місію. І він впевнено крокує їй назустріч. Бо любить. По-справжньому. Нічого не залишаючи для себе…

У безмежних обширах всесвіту в кожного своя дорога, а на ній – своя місія. Та сама, без якої життя втрачає сенс – зміст, смак, якість. Світ потребує кожної. А кожна місія вимагає відваги. І першого кроку їй назустріч.

Доки в людини є місія, серце не старіє. Молодість – це завжди дар, який слід інвестувати в те, щоб світ ставав кращим, а життя змістовнішим, це – завжди місія. Доки серце любить, людині не забракне в житті змісту, смаку, місії – усвідомленого руху в напрямку мети. Попри біль на шляху. Попри брак розуміння з боку перехожих. Попри хрест. У напрямку воскресіння…

Вербна неділя
01.04.2018

Отець Андрій Зелінський, ТІ капелан 36 ОбрМП

(фото Андрій Дубчак, “Радіо ‘Свобода”)