Фактичні умови війни України супроти московських зайд, напевне навіть недалекого переконають у правдивості слів апостола Павла: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Карикатурна мімікрія на релігійність «патріарха Кіріла і іже с нім» остаточно утверджує шукача Істини у реальності не лише фізичної боротьби з зайдами, але і духовного двобою з нечестю. Саме у цьому полягає суть служіння військового капелана – дбати про праведний дух воїна.
Впродовж століть руське, а далі українське духовенство було поруч із нашими воїнами-захисниками у княжій дружині, війську короля Данила, козацьких кошах, підрозділах УСС, військах УГА та УНР, загонах УПА, дивізії «Галичина» а також, у тих арміях де українські вояки боролися за Божу правду і людські права: США, Канади, Великобританії. І у наш час ця безперервна традиція військового душпастирства пишеться на нових сторінках.
Та все ж історія отримує свою силу, коли вона записана, і особливу вагу має саме перша письмова згадка, в нашому випадку про українського (руського) військового капелана.
На жаль, ця тема залишається мало дослідженою, і саме тому до цього часу вважається, що першою згадкою про військового духівника є дата 21 березня 1111 року у «Літописі Руському» з часу походу князя Володимира Мономаха на половців, ось такого змісту: «А князь Володимир, їдучи перед військом, наказав попам своїм співати тропарі і кондаки Хреста Чесного, і канон святій Богородиці». Це беззаперечно цінне свідчення, але є кілька моментів.
По-перше, у деяких літописних списках (Іпатіївський) замість слова «попам» вжито слово «полкам», що також, може мати свою доречність, навіть тому, щоб голосно співати, кількох священників замало, а ось, те що багато воїнів знали напам’ять ці тропарі «Спаси, Господи, люди твоя…» досить ймовірно.
По-друге, московитська пропаганда, як завжди, намагається бездоказово пристосувати цей текст до своїх вигадок, втягуючи нас у доволі непотрібну і безглузду суперечку про «істокі».
Натомість, дослідивши ретельно той же «Літопис руський» можна знайти ще одну цікаву згадку про священника у дружині. Це текст за 1071 рік про похід Яня, сина Вишатича, воєводи князя Святослава Чернігівського, пізніше Київського, у васальні землі коло Білого озера. Це не фрагментарна згадка, а розлога та досить інформативна оповідь (весь текст подано в кінці статті, а ілюстрація з Радзивілового списку 13 ст. на початку статті).
Отже, Янь з дружиною ходив збирати данину з цих племен весі. Важливо зазначити, що Білоозеро було віддалене від своєї княжої столиці Чернігова на близько 1000 кілометрів. Білоозерці пожалілися йому на двох чаклунів, які обманюючи людей вбили багато жінок забираючи собі їх майно. Бачимо, що мова йде про банду місцевих розбійників, які прикриваючись псевдорелігійними окультними байками творили безчинство. Янь же бажаючи їх втихомирити: «послав тоді попа до тих людей, що були коло них, і сказав їм: «Видайте волхвів тих обох сюди, бо вони смерди є мойого князя». Але вони цього не послухали».
Таким чином, з самого початку маємо такі важливі моменти: 1). Племена сучасних московитів були васалами руських князів, а не частиною їх держави і платили данину; 2). Серед них як тоді, так і тепер, процвітав бандитизм, ошуканство і безхребетність. 3). Руський воєвода прагне навести порядок і встановити справедливість; 4). Разом із ним у такому далекому поході перебував священник, якому воєвода доручав важливі завдання.
По тому Янь хотів піти до них на перемовини сам без зброї, але його воїни завбачливо вберегли його від цього вчинку, бо ця погань іншої мови окрім збройної до цих пір не розуміє. Тоді Янь вирушив до них з своїми озброєними людьми і там у лісі відбулася перша сутичка, внаслідок якої «вбили попа Яневого», а злочинці втекли.
Бачимо другий, найважливішй для нас, інформаційний блок: 1). Янь будучи молодий віком, був занадто м’ягкий у своїх діях щодо цих лиходіїв, він недооцінював небезпеки яку вони несли; 2). Воїни Яня, як також, і його духівник, могли реально оцінити обставини та радили йому діяти відповідно до них, а Янь у свою чергу прислухався до доброї поради, яка врятувала йому життя; 3). Бачимо у вирі цих подій присутнього і Яньового священника, що вказує на його сміливість, мудрість та бажання бути поруч із своїми співбратами; 4). На жаль, жертвою цієї боротьби впав Янів духівник. Він був безпосереднім та активним учасником цих подій. Чи він мав зброю? Немає жодного згадки про це. Відповідно можна припускати, що саме цей факт став причиною його загибелі, оскільки не брав участі в бою, але був там присутній, тому став ціллю номер один для нехристів.
Аргументами на користь цього припущення є подальші події які розгорталися у цьому протистоянні. Янь прийшов до Білоозера і поставив місцевим ультиматум: або вони самі приведуть тих чаклунів, або він залишиться в них на рік. Не відомо, що тут спрацювало, але білозерці таки пішли і привели цих чаклунів до Яня, і він допитує мотиви їх злодіянь. Цей допит переходить у своєрідну релігійну дискусію, у якій запитання, відповіді і сама постава Яня неначе вимальовують витончену картину перевесла його глибокої віри, богословських знань, витривалої холоднокровності та мудрості у вчинках супроти цих бісівських слуг.
Ці діалоги справді можуть бути зразковими у спілкуванні з безбожними московитами. Більше того, вони показують, що за майже тисячу літ нічого в цих відношеннях не змінилося.
І на останок дві речі. Перше, душпастирська опіка духівника була однією з основ побожності і віри Яня Вишатича. Друге, цей священник залишився вірний своєму покликанню до кінця, до смерті на ратному полі, як і десятки, а може й сотні, русько-українських капеланів, які саме так закінчили свій земний шлях, простуючи до Царства Божого та вказуючи дорогу вірним захисникам свого народу. Шкода тільки, що ми не знаємо його імені.
о. Михайло Забанджала, капелан-волонтер
У РІК 6579 [1071].
Коли був ото якось нестаток у Ростовській землі, то встали два волхви із Ярославля, говорячи: «Ми знаємо, хто запаси держить». І пішли вони оба по Волзі, і де в погост приходили, тут і називали ліпших жон, говорячи, що ці жито держать, а ці — мед, а ці — рибу, а ці — хутро. І приводили люди до них сестер своїх, і матерів, і жінок своїх, а вони, напустивши ману і ніби прорізавши за плечем, виймали або жито, або рибу, або вивірку. І вбивали вони многих жон, а майно їх забирали собі. І прийшли вони обидва на Білоозеро, і було з ними людей інших триста.
У той же час випала нагода прийти сюди од Святослава Яневі, сину Вишатиному, який збирав данину. І розказали йому білоозерці, що два чаклуни побили многих жон по Волзі і по Шексні і прийшли вже сюди. Янь же, вивідавши, чиї вони є смерди, і узнавши, що вони власного його князя, послав тоді попа до тих людей, що були коло них, і сказав їм: «Видайте волхвів тих обох сюди, бо вони смерди є мойого князя». Але вони цього не послухали.
Янь тоді пішов до них сам, без оружжя. І сказали йому отроки його: «Не ходи без оружжя, осоромлять тебе». Він тоді повелів узяти оружжя отрокам,— а було з ним дванадцять отроків,— і пішов до них у ліс.
Вони тим часом стали насупроти, приготувавшись до битви. І коли Янь ішов з топірцем, то виступили з-поміж них троє мужів і підійшли до Яня, кажучи йому: «Видно, йдеш ти на смерть. Не ходи». Він тоді повелів бити їх, а до інших пішов, і вони накинулись на нього, І один не попав у Яня топором. Янь же, обернувши топір, ударив його обухом і повелів отрокам сікти їх. Вони утекли тоді в ліс, а вбили тут попа Яневого.
Янь же, увійшовши в город до білоозерців, сказав їм: «Якщо ви не схопите обох волхвів сих, то не піду я од вас рік». Білоозерці, отож, пішовши, схопили їх і привели їх до нього. І сказав він їм: «За що ви погубили стільки людей?» Вони ж сказали: «Тому, що ці держать запаси. А якщо ми оба винищимо переб’ємо всіх, то буде достаток. Якщо ж ти хочеш, то перед тобою ми виймемо жито, або рибу, або інше». Янь тоді сказав: «Воістину ви брешете, бо сотворив Бог людину з землі, і складається вона з кісток і жил з кров’ю, і нема в ній більше нічого. І ніхто більше нічого не знає, тільки Бог один відає». Та вони сказали: «Ми оба знаємо, як створено людину». І він запитав: «Як?» Вони тоді сказали: «Коли мився бог у мийні і спотівся, він отерся віхтем і скинув його з неба на землю. І засперечався сатана з богом, кому з нього створити людину. І створив диявол людину, а бог душу в неї вложив. Тому-то коли помре людина, то в землю іде, а душа — до бога». І мовив їм Янь: «Воістину спокусив уже вас диявол. Котрому ви богу віруєте?» Вони ж сказали: «Антихристу». Він тоді запитав їх: «То де він є?» І вони відповіли: «Сидить у безодні». І мовив їм Янь: «То який се є бог, коли сидить він у безодні? То біс є. А Бог сидить на небі і на престолі. Його славлять ангели, що стоять перед ним зі страхом, не можучи на нього глянути. А сей же, що його ви звете антихристом, був викинутий з ангелів. За гордість його він і скинутий був із неба, і є він у безодні,— як ото ви говорите,— ждучи, коли прийде Бог із неба, і, взявши сього антихриста, зв’яже путами, і посадить в огні вічному зі слугами його і тими, хто в нього вірує. А вам же обом — тут муку прийняти од мене, а по смерті — там». Вони тоді сказали: «Нам боги повідають: «Не можеш ти нам зробити нічого». А він мовив: «Брешуть вам боги ваші». Вони ж сказали: «Стати нам перед Святославом, а ти нам не можеш зробити нічого». Янь тоді повелів бити їх і повиривати бороди їм. Коли ж сих побили, а бороди повиривали розщепом, сказав їм Янь: «Що вам боги мовлять?» Вони все одно сказали: «Стати нам перед Святославом». І повелів Янь вложити їм обом рубля в роти, і прив’язати їх до упругів, і пустити їх перед собою в човні, а сам за ними рушив.
І стали вони на усті Шексни, і запитав їх Янь: «Що вам мовлять боги ваші?» Вони тоді сказали: «Так нам боги мовлять: «Не бути нам обом живим через тебе». І сказав їм Янь: «То вам по правді мовлять боги ваші». Вони ж сказали: «Якщо ти нас пустиш — багато тобі добра буде, а якщо нас погубиш — багато печалі ти дістанеш і лиха». А він сказав їм: «Якщо я вас відпущу, то лихо мені буде од Бога, а якщо я вас погублю, то нагорода мені буде од Бога». І спитав Янь гребців: «Чи в кого із вас убили оці двоє родича?» І вони сказали: «У мене матір, а в другого — сестру, в іншого – родича». Він тоді сказав: «Мстіте за своїх». І вони, схопивши їх, побили їх і повісили їх на дереві. Одплату дістали вони од Бога по справедливості.
А коли Янь ішов додому, то другої ночі ведмідь, влізши на дерево, одгриз їх і з’їв обох чаклунів. І так погибли вони по наущенню диявольському, іншим провіщаючи і гадаючи, а своєї пагуби не відаючи. Бо коли б знали вони, то не прийшли б оба на місце те, де їх мали схопити. А коли вже були вони схоплені, то чому говорили, що «не померти нам обом», хоча той задумував убити їх? Це і єсть бісівське наущення: біси бо не відають думок людських, вони тільки вкладають помисли в людину, а тайни не знаючи. Бог лише один відає помисли людські, а біси не знають зовсім нічого. Вони й немічні є, і хиряві на вигляд.
«Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець». Київ. Видавництво «Дніпро». 1990. С. 108 – 110.
