#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Свінціцької Людмили Миколаївни

З нагоди Дня Матері Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів від матерів наших полеглих Героїв у рамках проекту «Листи війни».

Свінціцька Людмила Миколаївна, 1971 р. н, м. Полонне, Хмельницька обл., мама лейтенанта Свінціцького Максима Олександровича, 44-та Окрема артилерійська бригада (01.08.1995 р. -15.03.2018 р.).

“Максимко, привіт!

Як справи? Питаючи, знаю твою відповідь – все нормально. Ти завжди так відповідав…Тоді, коли граючи у футбол, який був одним із улюбленіших видів спорту, вибив два передні зуби об штангу, (через поганий зір), що вияснилось у лікарні, коли змили кров із розбитого лиця і ти мене втішав – мам, все нормально, лиш хвилювався, чи відпереться кров із твоєї іменної футбольної форми. І тоді, коли з забинтованою ногою, яка не влазила у твої берці (ти одягнув на два розміри більші), відпросившись у лікаря, поспішив, не дивлячись на біль у нозі, прийняти з усіма разом військову присягу. І тоді, коли зробили операцію у Львівському госпіталі, про яку ти не попередив…. А я випадково зателефонувала і взнала, то ти, як завжди, – мам, все нормально. Завжди, не те що вчинком, а й словом боявся мене засмутити. Дякую тобі, що беріг мій спокій, беріг до останнього…

Максимко, пробач мене. Пробач, що не давала їсти досхочу цукерки, чіпси замість сніданку. Пробач, що не давала допізна гуляти. Пробач, що питала де ти, з ким, хто твої друзі. А друзів у тебе було багато. Так багато, що, коли у школі вручали атестат, то зал гудів від оплесків, коли назвали твоє прізвище. У військовому  вузі, після вручення лейтенантських  пагонів, я не могла  до тебе доступитися, щоб привітати – кругом тебе було міцне кільце вітаючих друзів, як молодших за тебе, так і старших, які уже пройшли дороги війни. Пробач, що контролювала твоє навчання,  ти гарно вчився, сам сідав за уроки і, як наслідок, поступив у чотири вузи «на бюджет». Пробач, що заставляла тебе застеляти ліжко за собою, мити посуд, прибирати у кімнаті, прати білизну, виконувати всіляку чоловічу роботу у дворі. Але потім, коли зразу, після школи, ти «оселився» в казармі, і я питала «Як ти?», ти, як  зажди, говорив – «Нормально!». Пробач, сину, що вчила говорити лише правду, жити по совісті, любити людей, Україну. Пробач, що так мало говорила тобі, як я тебе люблю, лишній раз не пригорнула, не похвалила. Пробач, що підтримала твоє бажання стати військовим, яким би ніколи не став через проблеми із здоров’ям. Пробач, що відпустила тебе на війну, єдиного сина, єдину дитину, хоч міг туди і не йти, але твої слова – «Хто, як не я?», до цих пір у мене у думках. Пробач, рідненький, за все, що не встигла для тебе зробити, не змогла полегшити твій біль від смертельної рани.

Максимко, ТАМ є книги? Бо ти ж без книги нікуди. Ти у мене читаючий. Як казали бібліотекарі нашої районної бібліотеки: «Максим, у нас уже немає, що тобі давати, бо всю наявну літературу ти перечитав. Тому і неодноразово перемагав у конкурсі «Кращий читач року». А шахи є? Думаю ти і ТАМ багатьох обігруєш, у тебе ж розряд із шахів, правда, посвідчення залишилось тут…

У твоїй школі започаткували Спартакіаду із шахів серед школярів громади в твою пам’ять….. Вчителі гарний перехідний кубок зробили. Вони тебе пам’ятають, згадують, хоч уже 8 років, як ти закінчив школу. Кажуть – такого, як Максим не забувають, він був СПРАВЖНІМ!!!

Ти не любив бути в центрі уваги, соромився, коли тебе хвалили….Тому навіть не знаю, як тобі сказати, що на міжшкільній учнівській конференції нашого району на тему «100 причин пишатися Україною» одна з  тем була присвячена тобі, Свінціцькому Максиму Олександровичу, 1995 року народження, офіцеру ЗСУ, Герою сьогодення.

Знаю, знаю, що ти думаєш, коли уже за Вікінга напишу, твого найвідданішого друга?! Як ти казав: «Людина може зрадити, а собака – ніколи!». Ну що тобі сказати? Думали, що помре, коли тебе привезли, пам’ятаєш? 9-ть днів не їв, не виходив із буди, то я сказала: «Що, Максимко, хочеш його забрати із собою?» Але ти, мабуть, нам його залишив для  розради, бо після тих слів він одужав.

Бабуся, дякуючи Богу, жива, хоч старенька і здоров’я не дуже, та й плаче за тобою, плаче, що живе, а тебе немає…

Папа кожний день ходить до тебе…… ну, там, де твоє тіло… Душа твоя ж у Царстві Небесному, так? Ходить на рибалку, і за тебе, і за себе ловить, так каже. Одного разу так багато наловив, а поряд з  ним ніхто нічого не зловив, то каже, що це ти йому поміг. Каже – уже хотів змотуватись, не клює, та й вголос каже: «Максимко, ну що, поїхали додому, бач – не клює»,  і тут хтось руку на плече поклав. Повернувся – нікого. Але, як почало клювати!!! То тим виловом ми ще з сусідами поділились. Сусіди тебе теж згадують. Особливо коли потрібно настроїти телевізор, чи телефон, кажуть: «Немає нашого Максимка…».

А я….. що я… плачу день і ніч… чуть з розуму не зійшла, а може і зійшла. ..…Мені ніколи не тримати онуків, ніколи не бачити тебе щасливим батьком, чоловіком… Мене вбили разом із тобою…  – ні, закреслю це, не буду цього писати. Хіба можу я тебе засмучувати…Хіба може мама Героя бути слабкою… Максимко, війна ще досі продовжується. Сьогодні маємо два важких поранених. Тисячі українських хлопців і дівчат продовжують стояти на сході України і боронити її кордони. А я стараюсь допомагати їм  і робити те, що ти хотів робити – робити нашу країну кращою!

Дякую Богу, що мала честь бути твоє мамою, мамою сина, про якого можна лише мріяти, мамою сина Героя! Максимко, пишаюсь тобою, люблю тебе безмежно, моя єдина втіха, моє життя…”

                                                                                                               Твоя мама

Свінціцький Максим Олександрович

Народився 1 серпня 1995 р. в м. Полонне, Хмельницької області.

Загинув 15 березня 2018 р.

Звання: Лейтенант.

Посада: Заступник начальника польового вузла зв’язку з озброєння.

Підрозділ: 44-а окрема артилерійська бригада.

Обставини загибелі: Помер 15 березня 2018 р. під час ротації у зону проведення ООС з метою виконання бойових завдань за призначенням.

Залишилися батьки.

Похований у м. Полонне, Хмельницька область.

Максим з медаллю закінчив школу, потім військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут. Для проходження служби був направлений до 44-ої окремої артилерійської бригади, став учасником бойових дій в ході антитерористичної операції на Донбасі.

Інформація про Героя: memorybook.org.ua

#Листивійни