«Якщо десь хоч одна душа потребує сповіді, я повинен бути там…» (ВІДЕО)

Справжніми лікарями душ бійців на фронті стали священики: разом з гвардійцями вони на передовій, на блокпостах і під час відпочинку. От тільки замість зброї у них хрест і Слово Боже.

З отцем Михайлом з Вінниччини ми познайомилися у Слов’янську. Тут у розташуванні бійців Національної гвардії нещодавно було відкрито польову капличку.

– Я пишаюся тим, що маю можливість бути поряд з героями, – говорить отець Михайло – Це велика честь служити поряд з ними, допомогти, розрадити.

Для отця це перша поїздка в зону АТО. До цього він кілька днів був капеланом в одному із столичних військових госпіталів, де, як говорить сам, «зустрів багато скалічених тіл, душ і доль».

Тож залишивши трьох власних діток вирушив на схід, аби бути поруч з бійцями, синами, яких чекають вдома матері.

Бо ж якщо десь, хоч одна людина потребує допомоги, священнослужитель зобов’язаний бути там з нею.

– Бійці, як і кожна людина, потребують одного – любові та підтримки, хіба більше,- пояснює Михайло – адже і віддають в рази більше.

Для нього це нова грань служіння. Розповідає, що тут, в АТО, зустрів дуже сильних фізично і духовно людей. Але для кожного, яким би сильним ти не був наступає момент, коли потрібно просто поговорити.

Отець відвідує бійців на блокпостах, проводить там молебень та сповідує тих, сто цього потребує. Розказує, що часто бійці приходять за благословенням перед тим, як вирушити на завдання, або ж просять освятити БТРи.

– Зізнатися, вирушаючи на схід, не очікував, що і хвилини вільної не буде: бійці приходять постійно.

Приходять і такі, хто щиро зізнається, що не вважає себе віруючою людиною. Але коли кулі свистять над головою, коли навколо горить земля, кожен мимоволі починає молитися. Бійці звертаються до Бога та просять уберегти.

Це підтвердив і боєць Національної гвардії з позивним «Добрий» із 13 окремого батальйону військової частини 3053. На доказ своїх слів продемонструвавши відсутність хрестика на шиї, палкими обіймами він дякував отцю за допомогу у тяжку хвилину.

– І не дивіться, що такий маленький (низького росту, – авт.), у духовному сенсі ця людина просто велетень. Він щодня рятує моїх побратимів від страхів та дає надію, що все буде добре.

Ірина Макарченко, фото та відео Дмитра Жмовки