#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Загоруйко Валентини Михайлівни

З нагоди Дня Матері Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів полеглих Героїв до своїх синів у рамках проекту “Листи війни”.

Загоруйко Валентина Михайлівна, м. Старокостянтинів, Хмельницька обл., мама загиблого Героя Шмерецького Сергія Васильовича.

“Теплий весняний ранок. Назустріч мені йде високий худорлявий хлопчина.

-Доброго ранку! – привітався, посміхаючись. Я здригнулась. Очі раптом наповнилися слізьми.

-Що з Вами? Вам погано? Я можу чимось допомогти?, – допитувався молодий чоловік.

Я нічого не відповіла. Змогла лише похитати головою, і, ковтаючи сльози, швидко рушила вперед, даючи зрозуміти, що хочу уникнути спілкування. Серце стискається в грудях. Йому там так мало місця, що здається, воно намагається розірвати цю крихку оболонку і випурхнути назовні. Можливо, тоді стане легше. Воно злетить разом з душею туди, високо в небо, і з’єднається з найдорожчим, про якого всі мої думки щоденно. Ось уже 5 років.

Що я можу сказати цьому хлопчині, який так схожий на мого сина? Що в кожному худорлявому юнакові я бачу свого Сергійка? Що, вдивляючись в незнайомі очі, я намагаюсь розгледіти риси рідної мені людини?

Дивлячись на чужих дітей, я згадую дитинство мого сина. Одного разу він наловив коників і продавав їх по копійці. Перші спроби заробити гроші, щоб допомогти мамі. Так, він обіцяв завжди допомагати мені, щоб я ні в чому не мала потреби. Тому, що він – справжній чоловік, і він – мій син.

Він мріяв бути найкращим сином для мене. Але він і був таким.

Я бачила в ньому майбутнього ветеринара, бо його любов до тварин була безмежна. А він став військовим. Тому що він прагнув бути надійною опорою, захисником, справжнім, мужнім чоловіком.

Військовій службі він віддав себе сповна. Був миротворцем у Ліберії, заслужив Ліберійський Хрест. Та має 6 орденів за свої 24 роки служби в армії.

Він мав багато друзів. На війні його називали Змій. Такий позивний йому дали за мудрість і гнучкий характер. Так, він казав, що йому подобається служити з такими товаришами, які підтримують та піклуються один про одного. Вони захищали свою країну пліч о пліч, та берегли своїх товаришів більше, ніж самих себе. Він мріяв зустрітися з ними після війни. І всі вони приїхали до нього… Хоча війна ще не скінчилася, на жаль…

П’ять років без тебе… Вже виросла твоя дочка Катя. Чи знаєш ти, як ми тут живемо?

Напевно, ти відчуваєш, як ми сумуємо. Як сумує твоя менша сестра Регіна. Адже вона була твоєю втіхою. А ти завжди був для неї більше, ніж старшим братом. Ти був батьком, чоловіком, цілим всесвітом. Ти мріяв першим взяти на руки новонародженого племінника… Та тепер ти ніколи не дізнаєшся, як маленький Гліб прагне бути схожим на свого героїчного дядька Сергія.

Ти мріяв бути підтримкою та опорою своїй сестрі. Мріяв жити в своїй хаті та господарювати. Так, я знаю, ти був би чудовим господарем, працьовитим, майстром на всі руки.

Інколи я чую твій голос. Ти розмовляєш зі мною, ніби нагадуєш про себе. Сьогодні до нас прилетіла пара голубів… Можливо, вони принесли звістку від тебе… Я сподіваюсь, що твоя душа знайшла спокій. Бо ми завжди пам’ятаємо про тебе. Пам’ятаємо про твої нездійснені мрії, пам’ятаємо про твої добрі справи і про те, найважливіше, за що ти віддав своє життя. Мій сину, мій Сергію, мій герою!”

Мама

Інформація про полеглого Героя: Шмерецький Сергій Васильович, старший механік-водій авіаційно-технічного загону ескадрилій дистанційно-керованих літальних апаратів. Народився 16 лютого 1974 року в м. Старокостянтинів. Загинув 10 лютого 2015 року під час обстрілу аеродрому міста Краматорськ Донецької обл.

#Листивійни