#Листивійни. Лист матері полеглого Героя Людмили Голубєвої

У рамках проекту “Листи війни” Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ продовжує друк листів матерів, дружин та родичів полеглих Героїв до своїх найдорожчих, яких втратили на війні.

Людмила Голубєва, м. Рівне, мама загиблого сержанта Голубєва Сергія Володимировича, 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар».
Лист у вічність
Линуть у вирій птахи, і твоя душа полинула у далечінь. Мені боляче не бачити тебе, не обнімати, не чути твого сміху, та я живу.
В холодний січневий ранок я обняла тебе вперше. Це було величезним щастям. Ти був таким жаданим, вимріяним, випрошеним у Бога. Я була найщасливіша у світі мама! Раділа і пишалася тобою. Ти був сенсом мого життя. Ріс, на диво, спокійним хлопчиком. Моя маленька почемучка. Все хотів знати. А для чого це? А чому? А з чого і як воно зроблене? Мені приходилося відповідати на всі питання. Деколи заганяв мене в кут своїми «чому?». У свої 3 роки і 6 місяців уже читав, а в 4 роки в садочку помітив різницю між дівчинкою і хлопчиком. І знову «чому?», «звідки я взявся?», «Мам, а Галактика це де? Як туди потрапити???». А згодом тебе неможливо було відірвати від книжок. Твої друзі прозивали тебе «професором», бо ти знав дуже багато цікавого.
Час пролетів, ти став дорослим. Став і сам татусем. Як ти тішився своєю донечкою! Вона росла в тебе на руках. Ти працював за комп’ютером, а вона сиділа в тебе на колінах. Ти пестив її, дарував їй квіти в 9 місяців від народження. Вона була твоєю «булічкою» і ім’я ти їй гарне дав – ДАРИНКА.
Час летів, я була далеко від тебе. Лише телефонні розмови. Як мені тебе не вистачало. Часом листувались. Ці сторінки з твоїм почерком, бережу досі, мов скарб. Я любила і люблю тебе до щему в серці. Можливо моя любов була занадто нав’язливою, бо якось ти обмовився, що було забагато любові. Та хіба любові буває забагато??? В моєму серці був лише ти, більше нікому місця там не було… Після народження Даринки ти трішки звільнив місце, а може то серце побільшало? Я раділа, дивлячись на вас обох. Дуже жалію, що мало говорила тобі ніжних слів. Думала, що виростеш «мазунчиком». Ти став справжнім чоловіком.
Буремний 2014 рік. Ти не зміг бути осторонь. Майдан, блокпости біля міста, не дивлячись на уже двох малих діток, нікому нічного не сказавши, ти пішов захищати Батьківщину. Тяжко було прийняти твій вибір. Я боялася тебе втратити. Твоє поранення було тяжким, але ти його хотів приховати, як приховав контузію. Прочитала у фб про те, що ти в госпіталі. Ти злився, що «Добрий» виложив пост. Тебе Бог зберіг того разу…. Та ти так спішив до побратимів, що, не долікувавшись, поїхав знову. Війна для тебе не скінчилась. Я насмілилась просити тебе не їхати на передову, нехай ще хтось повоює. А ти так розсердився на мене. Сказав: «Ти не правильна мати! У всі часи, коли ворог плюндрував нашу землю, матері благословляли своїх синів на війну, а ти відмовляєш.» Ну що тут скажеш? Пробач мене, синку! Ти так мріяв стати військовим, тобі подобалась армія, хоч в мирний час ти не міг служити, здоров’я було слабке. Ти хотів воювати до перемоги, та не судилося.
11.03.2017 Чорний день… Біль душевний заглушував фізичний. Видно, мало молилась, Бог не почув моїх молитов. Холодний весняний і безсонячний день забрав тебе в мене… Життя ніби йшло поряд, була десь в іншому вимірі, та добрі люди допомогли прийти в реальність. Треба жити і нести пам’ять про тебе, бо хто, крім мене? Люди скажуть – є діти. Але ти все бачиш і знаєш. Дуже гірко, але я нічого не можу змінити. Священники говорять, що ви, воїни, поруч з Господом, бо віддали своє життя за інших. Я тішуся цим. Надіюсь, що тобі рани вже не болять. ТИ знаєш уже де Галактика, бо ти там. Мрію, що зустрінусь з тобою, коли прийде мій час. Ти не загинув, ти віддав життя за всіх нас, за Батьківщину, за Україну! Люблю тебе, мій мужній воїне!
 
Детальніша інформація про полеглого Героя Голубєва Сергія: